— …чиниться задля добробуту Людської Громади! — невблаганно кричав Моргун. — Це послання завершується суворим застереженням і вітаннями громадянам Лас-Веґаса. І хай пришпилять цей бюлетень, що засвідчує реальні факти, над головою відступника, і хай буде його відмічено печаткою Першого Громадянина, РЕНДАЛЛА ФЛЕҐҐА.

— О Господи, як БОЛИТЬ! — репетував згори Гектор Дроґан. — О Господи милий, Господи милий, о Господи, Господи, Господи!

Натовп не розходився мало не годину — кожен боявся, що про нього потім говоритимуть як про першого, хто не витримав. На більшості облич стояла відраза, на багатьох інших — подоба млявого збудження… та спільною їх ознакою був страх.

А от Чувак-Сміттєбак не боявся. Чого йому боятися? Він же не знав того чоловіка.

Геть не знав.

——

Була чверть по десятій, коли до кімнати Чувака-Сміттєбака зайшов Ллойд. Він глянув на Сміттєбака та сказав:

— Одягнений. Це добре. А я думав, що ти вже ліг.

— Ні, — відказав Сміттєбак. — Ще не сплю. А що?

— Настав час, Сміттєбачку, — Ллойд заговорив тихіше. — Він хоче тебе бачити. Флеґґ.

— Він?..

— Ага.

Чувак-Сміттєбак весь стрепенувся.

— Де він? За нього — життя, о так…

— Верхній поверх, — сказав Ллойд. — Він повернувся з узбережжя одразу по тому, як догорів Гек Дроґан. Коли ми з Білюком повернулися зі звалища, він був уже тут. Ніхто ніколи не бачив, як він зникає чи приходить, Сміттєбаче, та всі знають, коли він знову кудись зірвався. Або коли повернувся. Ну ж бо, ходімо.

——

Чотири хвилини по тому кабіна ліфта прибула на горішній поверх, і Чувак-Сміттєбак вийшов із ліфта з вибалушеними очима та сяючим обличчям. Ллойд із місця не зрушив.

Сміттєбак повернувся до нього.

— А ти не?..

Ллойд видушив жалюгідну посмішку.