— Депресія доконала. Лікар радить брати коханку і їхати на море. А я, як на гріх, уже більше року один. Слухай, у тебе нема подружки, яка б погодилася відпочити на дурняк?
— Треба подумати. А ти вже вирішив, куди їхати?
— Кудись туди, де тепло: у Туреччину, Єгипет, а може, на Кіпр чи на Мальту…
— А надовго?
— На тиждень чи два, не більше.
— То, може, мене візьмеш? — загорілася ідеєю Ліда.
— А як же синок? — не повірив почутому Микола, бо звик, що всі його знайомі жінки живуть, перш за все, дітьми і для дітей.
— А що йому станеться із бабою й батьком? — здивувалась вона. — Скажу вдома, що посилають у відрядження на семінар бухгалтерів. Зате відтягнемось по повній, як тоді в Іллічівську.
О Іллічівськ! Ти завжди в пам’яті, немов казковий сон
Ту подорож до моря він навряд чи коли забуде. Як, до речі, і все інше, що було пов’язане з Лідою.
Після чергового її зникнення Микола уже став звикати до самотності. І навіть почав залицятися до однієї з колежанок, коли це знову Ліда забігла на ранковий секс. Вона розповіла, що з понеділка у відпустці й тепер щоденно знаходитиме годинку-другу для нього.
Микола працював тоді ще простим редактором відділу. Від нього, як і від інших журналістів, ніхто не вимагав обов’язкового сидіння у редакції від дзвінка до дзвінка. Аби тільки робота була зроблена вчасно. Тож найближчий місяць обіцяв бути для них із Лідою дуже приємним і насиченим.
Але доля розпорядилась по-іншому. Ліду, яка працювала головбухом невеликої комерційної фірми, викликали на роботу і в понеділок, і у вівторок, і в середу, і в четвер…
Тоді Микола запропонував утекти разом із ним на море. Ліда не заперечувала. Тільки сказала, що мусить вигадати для чоловіка якусь схожу на правду історію.
Того ж дня Микола написав заяву на відпустку й зателефонував на Одеське телебачення своєму однокурсникові Сергієві, щоб той підшукав недорогий будиночок на якійсь із баз відпочинку.
Стояла середина серпня — золота пора для негаласливого відпочинку. Ті, кому належало віддавати дітей до школи, масово від’їжджали додому. Біля моря залишалися лише бездітні, старики та молоденькі мами із дошкільнятами. За два-три дні курортне селище Грибівка, що розкинулось на березі Іллічівської затоки, за півтора-два кілометри від Санжейського маяка, поруч з яким кілька гектарів займає дача одеського мера, майже повністю спорожніло. Тож у оточенні нечисленних сопляжників, як Микола жартома називав сусідів по пляжу, вони з Лідою почувалися справжнісінькими втікачами від цивілізації.
Їхній будиночок виявився у найближчому до води ряду. Двері виходили на нешироку терасу, звідки пологі бетонні сходи вели просто на піщаний пляж. А метрів за тридцять-сорок хлюпотіло тихе і тепле море. Вода у ньому була такою чистою, що, навіть зайшовши по пояс, можна було бачити, що діється на дні.
У перший же вечір, коли, справляючи новосілля, добряче випили, Ліда захотіла купатися. На мілководді, що починалося метрів за тридцять від берега, вона заявила:
— Хочу тебе! Тут і зараз!
Миколу, який постійно відчував до своєї юної коханки сексуальний потяг, не довелося просити двічі. Він дуже повільно й старанно виконав Лідину забаганку. А потім ще і ще раз на біс…