— Нащо мені брехати?

— Ти тільки те й робиш, що брешеш, Марко.

— То запитай у нього!

Якусь мить вони дивляться одне на одного.

Потім Марко, вже спокійніше, додає:

— У тебе є всі підстави ненавидіти мене, Анно. Я ненавиджу себе за те, що накоїв. Але ти можеш не боятися мене.

— Навіть після того, як ти до смерті забив людину лопатою?

— Я цього не робив!

— Чому б тобі не розповісти мені все, Марко?

— Я вже розповів тобі все! Я не вбивав того чоловіка з хижі.

— То хто ж тоді?

— Якби я знав, то знав би також, де Кора! Дерек не скривдив би Кори, я впевнений. Він ніколи б не завдав їй шкоди — я б не віддав йому її, якби сумнівався в цьому.

Але, кажучи це, Марко сам жахається того, як легко віддав свою доньку чужій людині. Він був у такому відчаї, що закрив очі на ризик.

Та в порівнянні з тим відчаєм, який він відчував тепер, — то було ніщо. Нащо Дереку вбивати Кору? Він не мав на те причин. Якщо тільки не запанікував.

Марко каже:

— Він хотів просто провести обмін, отримати гроші й зникнути. Мабуть, хтось інший дізнався, що вона в нього, убив його й забрав Кору. А потім вони обдурили нас.

Він благає:

— Анно, повір мені, я його не вбивав. Ну як би я це зробив? Ти ж знаєш, що більшість часу я був із тобою та в офісі. Я просто не міг його вбити.

Анна мовчить, зважуючи все. Потім шепоче:

— Я вже не знаю, чому вірити.