Синтія посміхається, але це не посмішка — це холодний розрахунок. Вона сидить на стільці й дивиться на Анну, ніби намагаючись прийняти рішення.

— Думаю, ти й гадки не маєш про те, що відбувається, — каже вона.

— То чому б тобі не сказати мені? — зухвало питає Анна.

Синтія встає, чиркнувши стільцем по кухонній підлозі.

— Ну добре. Будь тут. За хвилину повернуся.

Синтія йде з кухні та підіймається сходами. Анна розмірковує про те, що вона може показати їй. Чи стане їй сили зустрітися з реальністю? Можливо, там якісь фотографії. Де вони з Марко разом. Синтія — фотограф. І вона з тих жінок, які люблять фотографуватися, бо вони такі розкішні й марнославні. Можливо, вона покаже Анні їхні фото в ліжку. І вираз обличчя Марко буде геть не таким, як коли він кохається з Анною. Вона встає. Вона вже збирається вийти на вулицю через скляні двері, коли на кухні з’являється Синтія з лептопом.

— Що, злякалася? — питає вона.

— Ні, просто хотіла вдихнути повітря, — бреше Анна, зачиняючи двері й повертаючись до столу.

Синтія ставить лептоп на стіл і відкриває його. Вони сидять і чекають пару хвилин, доки він завантажиться.

Синтія каже їй:

— Анно, мені дуже шкода, дуже, Анно, правда.

Анна з недовірою дивиться на неї, а потім неохоче переводить погляд на монітор. Це не те, що вона очікувала побачити. Це чорно-біле відео, на якому видно задній двір Синтії, а за ним — двір Анни. Вона помічає внизу позначення дати й часу. Її кидає в холод.

— Чекай, зараз буде, — каже Синтія.

Зараз вона побачить, як той убитий забирає її дитину. Синтія така жорстока. Це відео було в неї весь цей час.

— Чому ти не показала його поліції? — вимогливо питає Анна, не зводячи очей з екрана, чекаючи.

Не вірячи своїм очам, вона бачить, як біля задніх дверей їхнього будинку о 00:31 ночі з’являється Марко й викручує лампочку датчика руху — світло гасне.

Анна відчуває, ніби кінцівки стали ватяними. Бачить, як Марко заходить усередину. Минає дві хвилини. Задні двері відчиняються. Марко виходить надвір, тримаючи на руках Кору, загорнуту в білу ковдру. Він озирається, ніби намагаючись переконатися, що ніхто його не бачить, дивиться просто в камеру, а потім швидко заходить у гараж. Серце Анни скажено б’ється у грудях. За хвилину вона бачить, як Марко виходить із гаража вже без дитини. 00:34 ночі. Він іде по газону в бік будинку, де ненадовго зникає з поля зору, а потім з’являється знову на дворищі Стілвелів.

— Тож бачиш, Анно, — каже Синтія у приголомшливій тиші, — правда не в тому, що в нас із Марко роман. А в тому, що він викрав вашу дитину.

Анна така шокована й нажахана, що їй забракло слів.

Синтія каже: