Я не відчував ніякого сорому щодо мастурбації. Завдяки «Альманаху Анорака» я тепер думав про неї, як про нормальну тілесну функцію, таку ж необхідну і природну, як сон чи їжа.

AA, 241: 87 — Я стверджую, що мастурбація є найважливішим тваринним пристосуванням людей. Наріжним каменем нашої технологічної цивілізації. Наші руки еволюціонували захоплювати інструменти, гаразд, — але в тому числі й наші власні. Річ у тім, що мислителі, винахідники і вчені, як правило, відлюдьки і вундеркінди, яким важче знайти когось на ніч. Без вбудованого клапана сексуальної розрядки, представленого мастурбацією, дуже сумнівно, що ранні люди колись освоїли б секрети вогню або винайшли колесо. І можете не сумніватись, що Галілей, Ньютон та Ейнштейн ніколи б не здійснили свої відкриття, якби спочатку не очистили свої голови рукоблуддям (або «струсили кілька протонів з атома водню»). Те ж саме стосується і Марії Кюрі. Перш ніж відкрити радій, можете бути впевнені, вона спочатку відкрила маленьку людину в човнику.

Ця теорія Галлідея була не з найпопулярніших, але мені подобалася.

Коли я поплентався до туалету, на стіні ввімкнувся великий плаский монітор, і на екрані з’явилося усміхнене обличчя Макса, моєї програми-асистента. Я запрограмував Макса запускатися за кілька хвилин після ввімкнення світла, щоб я міг трохи прокинутися, перш ніж він почне свою балаканину.

— Д-д-доброго ранку, Вейде! — життєрадісно проказав Макс, затинаючись. — Прокидайся і с-с-співай!

Керувати програмою-асистентом було трохи схоже на наявність віртуального помічника, який також функціонував як голосовий інтерфейс із комп’ютером. Програма давала на вибір сотні запрограмованих особистостей. Я обрав вигляд і голос Макса Гедрума, (нібито) згенерованої комп’ютером зірки ток-шоу кінця вісімдесятих, культового кіберпанк-серіалу та багатьох рекламних роликів «Кока-коли».

— Доброго ранку, Максе, — відповів я сонно.

— Думаю, що ти мав на увазі доброго вечора, Румпельштільцхен. Вже сьома вісімнадцять вечора, ста-ста-стандартний час ОАЗи, середа, тринадцяте грудня.

Макс був запрограмований говорити з невеликим електронним заїканням. В середині вісімдесятих, коли був вигаданий його персонаж, комп’ютери були недостатньо потужними, щоб створити фото реалістичну модель людини, тому Макса грав актор (блискучий Метт Фрюер), який носив багато гумового гриму, щоб виглядати, наче згенерований комп’ютером. Але версія Макса, яка зараз усміхалася мені на моніторі, була чисто програмою, з найкращим симульованим штучним інтелектом і системою розпізнавання голосу, яку тільки можна купити.

Я вже декілька тижнів користувався налаштованою під мене версією MaxHeadroom v3.4.1. До цього моя програма-асистент була змодельована з актриси Ерін Грей (зірка «Бака Роджерса» і «Срібних ложок»). Але вона занадто відволікала, тому я переключився на Макса. Він час від часу дратував, але також веселив мене. Йому непогано вдавалося рятувати мене від почуття самотності.

Я зайшов до ванної спорожнити сечовий міхур, а Макс продовжував говорити з невеликого монітора, встановленого над дзеркалом.

— Ой-ой! Схоже, щось тече!

— Вивчи новий жарт, — сказав я. — Є новини, які мені варто знати?

— Все як завжди. Війни, масові заворушення, голод. Нічого, що б тебе зацікавило.

— А повідомлення?

Він закотив очі.

— Кілька. Але відповідаючи на твоє справжнє запитання, то немає. Арт3міда все ще не дзвонила і не відписувала, дон Жуане.

— Я попереджав тебе. Не називай мене так, Максе. Ти напрошуєшся на видалення.

— Які ми вразливі. Чесно, Вейде. Коли ти став таким ч-ч-чутливим?

— Я зітру тебе, Максе. Серйозно. Продовжуй у тому ж дусі, і я повернуся до Вільми Діринг. Або спробую безтілесний голос Мейджел Барретт.