Була п’ятниця і я проводив ще один самотній вечір за дослідженням, переглядаючи всі епізоди «Обдарованих дітей» — телешоу початку вісімдесятих про підлітка-хакера, який використовував комп’ютерні навички для розплутування таємниць. Я щойно закінчив дивитися епізод «Смертельний доступ» (кросовер з «Саймон і Саймон»), коли на електронну пошту прийшло повідомлення. Від Оґдена Морроу. Тема листа: «Ми можемо танцювати, якщо хочемо.»
У повідомленні не було жодного тексту. Тільки вкладений файл — запрошення на одну з найексклюзивніших зустрічей в ОАЗі: день народження Оґдена Морроу. У реальному світі Морроу майже ніколи не виходив на публіку, а в ОАЗі виходив з укриття лише раз на рік — задля цієї події.
Запрошення містило фото всесвітньо відомого аватара Морроу — великого і могутнього Оґа. Сивобородий чарівник згорбився над навороченим діджейським мікшером, один навушник притискав до вуха, в екстазі кусаючи нижню губу, а його пальці крутили стародавню вінілову пластинку на срібному програвачі. Ящик з платівками прикрашала наклейка «не панікувати» та логотип анти-шісток — перекреслена цифра шість у червоному колі. Знизу був текст:
Я був здивований. Оґден Морроу витратив свій час, щоб запросити мене на свій день народження. Це була найбільша честь, якої я коли-небудь удостоювався.
Я зателефонував Арт3міді й вона підтвердила, що отримала таке ж повідомлення. Вона не могла пропустити запрошення особисто від Оґа, незважаючи на очевидні ризики. Я, певна річ, сказав, що зустрінуся з нею в клубі. Тільки так я міг не виглядати повним слабаком.
Я знав, якщо Оґ запросив нас, то, ймовірно, й інших членів Великої п’ятірки теж. Але Ейч, напевно, не прийде, бо щоп’ятниці бере участь у поєдинку на арені, який транслюють по всьому світу. А Шото і Дайто ніколи не входили у зону PvP без крайньої необхідності.
«Несамовита куля» була клубом на планеті Неонуар у Секторі-16, відома танцмайданчиком з нульовою гравітацією. Оґден Морроу сам закодив це місце кілька десятиліть тому і досі був його єдиним власником. Я ніколи раніше не відвідував «Кулю». У мене не було охоти до танців чи до спілкування з придуркуватими низькорівневими аватарами, які наслідували мисливців і були частими гостями цього місця. Але день народження Оґа був особливою подією, тому вхід для звичних клієнтів протягом вечора заборонять. Сьогодні клуб заповнять знаменитості — зірки кіно, музиканти, і принаймні два члени Великої п’ятірки.
Більше години я налаштовував волосся аватара і приміряв різні образи для клубу. Нарешті зупинився на класичному вбранні епохи вісімдесятих: світло-сірий костюм, точно такий як у Пітера Веллера у фільмі «Букаро Банзай», червоний метелик та пара білих вінтажних адідасівських кедів. Я поклав в інвентар найкращу броню та багато зброї. Однією з причин, чому «Куля» була таким популярним і ексклюзивним клубом полягала в тому, що вона була в зоні PvP, де функціонували і магія, і технології. Їхати туди було вкрай небезпечно. Особливо для такого відомого мисливця, як я.
В ОАЗі існували сотні світів в стилі кіберпанку, але Неонуар був одним з найбільших і найстаріших. Якщо дивитися з орбіти, планета була блискучим мармуровим оніксом, покритим павутинкою пульсуючого світла. На Неонуарі завжди панувала ніч, а його поверхня була нерозривною сіткою взаємопов’язаних міст з неймовірно високими хмарочосами. Небо заповнював безперервний потік літаючих об’єктів, які снували вертикальними міськими пейзажами, а вулиці кишіли ботами в шкіряних прикидах і аватарами в дзеркальних окулярах. Усі нашпиговані високотехнологічним озброєнням і підшкірними імплантатами, наче посходили зі сторінок «Нейроманта».
«Несамовита куля» розташовувалась у західній півкулі на перетині Бульвару та Авеню, двох яскраво освітлених вулиць, які тяглися навколо планети уздовж екватора і головного меридіана. Сам клуб був масивною кобальтово-синьою кулею три кілометри в діаметрі, що висіла на висоті тридцять метрів над землею. Невагомі кришталеві сходи вели до єдиного входу в клуб — круглого отвору в нижній частині сфери.
Я прибув доволі ефектно, приїхавши на своєму літаючому «делоріані», який отримав за виконання квесту
Він у мене всього кілька тижнів, але цей мисливсько-привидно-лицарево-дорожній «делоріан» для подорожей у часі та крізь матерію вже став відмінною ознакою мого аватара.
Я знав, що залишити свою дорогу машину припаркованою в зоні PvP було відкритим запрошенням для якогось дебіла спробувати її вкрасти. «Делоріан» мав встановлені кілька протиугінних систем, а систему запалювання було заміновано в стилі Макса Рокатанскі: якщо будь-який інший аватар спробує завести машину, то плутонієва камера здетонує і викличе невеликий термоядерний вибух. Але за безпеку авто на Неонуарі можна було не хвилюватися. Як тільки я вийшов з «делоріану», то наклав заклинання зменшення, що миттєво стиснуло його до розмірів сірникової коробки. А тоді поклав «делоріан» у кишеню. Магічні зони мають свої переваги.
Тисячі аватарів збирались біля оксамитового канату навколо силових полів, які тримали на відстані всіх без запрошення. Коли я йшов до входу, натовп засипав мене сумішшю образ, прохань дати автограф, погрозами вбивства і слізними заявами про невмируще кохання. Я активував щитовий захист тіла, але дивно, що ніхто в мене не вистрілив. Я показав швейцару-кіборгу своє запрошення, а тоді піднявся довгими кришталевими сходами, що вели до клубу.
Зайшовши в «Несамовиту кулю» я був більш, ніж дезорієнтований. Усередині гігантська сфера була повністю порожня, а її вигнута внутрішня поверхня служила баром і лаунж-зоною клубу. Як тільки ви переступали поріг — закони гравітації змінювалися. Куди б ви не йшли, ноги аватара завжди трималися внутрішньої поверхні сфери, і ви могли по прямій лінії дійти аж до «верхівки» клубу, а потім спуститися туди, звідки почали. Величезний відкритий простір у центрі сфери слугував невагомим «танцмайданчиком» клубу. Аби дістатись до нього, потрібно було просто підстрибнути, наче Супермен, а тоді пливти повітрям до невагомої «танцювальної зони».
Увійшовши, я глянув угору — чи у напрямку, який зараз був для мене «зверху» — і довго оглядався навколо. Місця вже не було. Сотні аватарів дріботіли навколо, наче мурахи, що повзають всередині гігантської повітряної кулі. Інші вже були на танцмайданчику — крутились, літали, закручувались у ритм музиці, що лунала з літаючих сферичних динаміків по всьому клубу.