— Я теж, — сказала Арт3міда. — Взагалі дивуюсь, як сервер «GSS» витримує навантаження з такою активністю в одному секторі. Але, здається, немає ніяких глюків.
Я оглянувся на море аватарів навколо нас, а потім перевів погляд на замок. Тисячі аватарів та кораблів продовжували гудіти навколо щита, іноді стріляючи кулями, лазерами, ракетами та іншими снарядами, з яких всі відбивались від поверхні без будь-якої шкоди. Усередині сфери тисячі озброєних аватарів «шістки» стояли мовчки, повністю оточуючи замок. Упереміж були ряди танків і винищувачів. За будь-яких інших обставин армія «шісток» здавалася б величною. Можливо, навіть нездоланною. Але перед обличчям нескінченного натовпу, який їх оточував, армія «шісток» була у меншості.
— Отже, Парзіваль, — сказав Шото, повертаючи величезну голову робота у мій бік. — Час шоу, старий друже. Якщо ця сфера не впаде, як ти обіцяв, то буде дуже ніяково.
— Хан здолає цей щит, — процитував Ейч. — Ми повинні дати йому більше часу!
Я засміявся, а тоді правою рукою робота постукав по лівому зап’ястку, вказуючи на час.
— Ейч має рацію. Ще шість хвилин до полудня.
Кінець мого речення заглушив ще один рев натовпу. Прямо перед нами, всередині сфери, відчинились масивні вхідні двері Замку Анорака і звідти вийшов один з «шісток».
Сорренто.
Посміхнувшись на свист і шипіння, яким ознаменувалось його прибуття, Сорренто махнув рукою війську «шісток» перед замком, і вони враз розійшлись, очищаючи великий простір. Сорренто ступив у нього, опинившись прямо навпроти нас, всього лише за кілька десятків метрів на іншій стороні щита. Десять інших аватарів «шісток» вийшли з замку і стали позаду Сорренто, кожен з них стояв на пристойній відстані один від одного.
— У мене погане передчуття, — пробурмотіла Арт3міда в гарнітуру.
— Так, — прошепотів Ейч. — У мене теж.
Сорренто оглянув сцену, потім посміхнувся нам. Коли він заговорив, його голос підсилювали через потужні гучномовці встановлені на винищувачах і танках «шісток», через що його було чутно всім по всій території. А оскільки там були камери і журналісти з основних каналів новин сьогодення, слова транслювалися на весь світ.
— Ласкаво просимо до Замку Анорака, — сказав Сорренто. — Ми чекали на вас. — Широким жестом він вказав на розлючений натовп навколо. — Я повинен сказати, ми трохи здивовані, що вас сьогодні з’явилося так багато. Навіть найдурнішим з вас вже мало стати очевидним, що ніщо не може пройти повз наш щит.
Його звернення зустріли оглушливим гуркотом погроз, образ і барвистої лайки. Я почекав, тоді підняв руки робота, закликаючи до тиші. Після того, як настала певна подоба мовчання, я заговорив по каналу спільного зв’язку, який мав той же ефект, що і гігантська система гучномовців.
— Помиляєшся, Сорренто. Ми зайдемо. Опівдні. Ми всі.
Мисливці здійняли схвальний галас. Сорренто не став чекати, поки той стихне.
— Ви можете спробувати, — сказав він, все ще посміхаючись.
Тоді взяв з інвентарю якийсь предмет і поклав на землю перед собою. Я збільшив зображення і відчув, як щелепи стиснулися. Це був іграшковий робот. Двоногий динозавр з броньованою шкірою і парою великих гармат, встановлених на лопатках. Я одразу впізнав його з декількох фільмів кінця минулого століття про японського монстра.
Мехаґодзілла.