— Так, — сказав Шото. — Я зараз в манга-кафе.

— А я в аеропорту Ванкувера,— мовила Арт3міда. Це вперше за кілька місяців я почув її голос. — Я увійшла в систему через громадське з’єднання ОАЗи. Вибігла з будинку без нічого, не беручи до уваги одягу на собі. Тому сподіваюся, що ті файли справжні.

— Так і є, — сказав я. — Повірте.

— Чому ти такий впевнений? — запитав Шото.

— Тому що я зламав базу даних «шісток» і завантажив їх сам.

Вони всі мовчки дивилися на мене. Ейч звів брови.

— А як, власне, це тобі вдалось, Зі?

— Я використав підроблену особу і замасковувався як контрактник, щоб потрапити до штаб-квартири «ІОІ». Я був там останні вісім днів. І тільки зараз повернувся.

— Трясця! — прошепотів Шото. — Серйозно?

Я кивнув.

— Чувак, у тебе яйця зі справжнього адамантію, — сказав Ейч. — Поважаю.

— Дякую, напевно.

— Припустимо, що ти не обманюєш нас, — сказала Арт3міда. — Як контрактник низького рівня отримав доступ до секретних файлів «шісток» і записок компанії?

Я повернувся до неї обличчям.

— Контрактники мають обмежений доступ до інтранету компанії через розважальну систему, за межами фаєрволу «ІОІ». Звідти я зміг використати ряд обходів і паролів, залишених програмістами, щоб увійти в мережу і вдертися безпосередньо в приватну базу даних «шісток».

Шото подивився на мене з захватом.

— Ти це зробив? Сам?

— Все правильно, сер.

— Це просто чудо, що вони не зловили тебе і не вбили, — сказала Арт3міда. — Для чого йти на такий дурний ризик?

— А ти як думаєш? Для того, щоб знайти спосіб пробратись крізь той щит і опинитись біля Третіх воріт. — Я знизав плечима. — Це єдиний план, який спав мені на думку в такий короткий термін.