КРЕДИТНИЙ РЕЙТИНГ: ВІДМІННИЙ

ОБМЕЖЕННЯ НА ПОКУПКУ: ЖОДНИХ

ПОКУПКА СХВАЛЕНА!

ДЯКУЄМО!

Почувся грубий металевий звук, коли покупки впали в металевий жолоб біля колін. Я поклав балончик у кишеню і надів жилет під нову сорочку. Потім витяг «глок» з прозорої пластикової упаковки. Це вперше я тримав реальну зброю. Тим не менш, відчуття було знайомим, адже я тисячу разів стріляв в ОАЗі. Я натиснув маленьку кнопку на стволі і пістолет видав сигнал. Я декілька секунд потримав рукоятку спочатку в правій руці, а потім у лівій. Зброя видала другий сигнал, повідомляючи про завершення сканування відбитків пальців. Тепер я був єдиним, хто міг стріляти з цього пістолета. Він мав вбудований таймер, який запобігав стрільбі ще протягом дванадцяти годин («період охолодження»), але я все одно почувався краще, маючи його при собі.

Я пішов до ОАЗа-кафе під назвою «Штепсель» за декілька кварталів звідти. Вивіска з тьмяною підсвіткою зображала усміхненого оптичного кабеля, який обіцяв «Блискавичний доступ до ОАЗи!», «Дешевий прокат установок!» і «Приватні імерсивні кабінки!». «Відкриті 24-7-365!». Я бачив багато рекламних банерів «Штепселя» в мережі. Вони мали репутацію дорогого закладу зі застарілим обладнанням, але їхнє з’єднання було швидким, надійним і без збоїв. Для мене їхньою основною перевагою було те, що вони були одним з небагатьох ОАЗа-кафе, які не належали «ІОІ» або її дочірнім компаніям.

Коли я увійшов через вхідні двері, детектор руху пискнув. Праворуч від мене був невеликий зал очікування, в даний момент порожній. Килим був зношений і в плямах, і все місце тхнуло промисловим дезінфектором. З-за куленепробивного плексигласового бар’єру на мене відсутнім поглядом зиркнув клерк. Йому було близько двадцяти років, з ірокезом і десятком пірсингів на обличчі. На ньому був біфокальний візор, який відображав ОАЗу в напівпрозорому режимі і при цьому дозволяв бачити оточення в реальному світі. Коли він заговорив, я побачив, що всі його зуби були заточені.

— Ласкаво просимо до «Штепселя», — сказав він монотонно. — У нас є кілька вільних кабінок, тому чекати не доведеться. Тарифи відображені ось тут.

Він вказав на дисплей, встановлений на прилавку прямо переді мною; потім його очі перефокусувалися на світ всередині візора.

Я переглянув варіанти. На вибір був з десяток імерсивних установок різної якості і ціни. Економ, стандарт, делюкс. До кожної дана детальна специфікація. Можна було орендувати похвилинно або заплатити за погодинною ставкою. Візор і пара тактильних рукавичок були включені у вартість оренди, але за тактильний костюм потрібно було доплатити. Договір оренди містив багато тексту дрібним шрифтом про додаткові витрати за пошкодження обладнання і те, що «Штепсель» за жодних обставин не несе відповідальності за будь-які ваші дії, особливо якщо це було щось незаконне.

— Я хотів би орендувати одну з установок «делюкс» на дванадцять годин, — сказав я.

Працівник підняв візор.

— Ви повинні оплатити наперед, розумієте?

Я кивнув.

— І я хочу орендувати широкий канал. Мені потрібно завантажити великий об’єм даних на свій акаунт.

— Завантаження коштує додатково. Скільки даних?

— Десять зетабайт.

— Чорт, — прошепотів він. — Що ви хочете завантажити? Бібліотеку Конгресу?

Я проігнорував запитання.

— Також мені потрібен пакет оновлень Мондо.