Не знати майбутнього – то лихо чи дарунок долі? Агаті ані уві сні, ані в маяченні, ані наяву не спало б на думку, за яких умов наступного разу вона стріне сестер!

Минув десь рік або трохи більше. Люба вже з чотирьох кінцівок почала спинатися на дві. Вже можна було без візочка ходити гуляти з усіма дітьми.

Якось Станіслав після роботи звернувся до Агати:

– В тебе ж є якісь родичі під Олександрівськом?

Агата не одразу второпала, про що йдеться. Так, дійсно, десь там, на півдні були батькові далекі родичі. Але де саме… Вона їх ніколи не бачила, а батьки листувалися лише інколи.

– А навіщо це тобі?

– Так, згадалося.

Станіслав не подовжив розмову, аби не хвилювати без нагальної потреби дружину. А його самого насторожив той факт, що в останній час суттєво змінився вид вантажів, що проходили повз його станцію.

Раніше все було зрозуміло: оце пасажири, оце вугілля, оце ліс… Тепер переважали військові вантажі. А в останній час часто-густо йшли закриті вантажні вагони, на супровідних документах яких містом призначення був Олександрівськ. Це росіяни почали вивозити вглиб імперії промислові підприємства.

На межі XIX та XX сторіч світ виявився майже повністю поділеним між найбільшими державами. Німеччина, Японія, США і Росія вичавлювали зі світового ринку старі капіталістичні країни – Великобританію і Францію; Німеччина і Великобританія намагалися вибороти свої інтереси в Африці, Східній Азії та на Близькому Сході; Росія і Австро-Угорщина зіткнулися на Балканах… І ніхто не збирався поступатися.

На мирному небосхилі чим далі, тим більше скупчувалися грозові хмари. Війна була неминуча.

Головним призвідником війни слід вважати Німеччину, тому що саме вона, побоюючись нових озброєнь незбагненної Росії, спровокувала Австро-Угорщину на війну з Сербією, а сама незабаром оголосила війну Росії.

У Агати, як не оберігав її чоловік від марних хвилювань, з’явились деякі підозри, коли вона за звичаєм пішла до Олександро-Невського собору. На превеликий подив вона помітила, що іконостас і найбільш цінні деталі внутрішнього вбрання знято. Їх заздалегідь вирішили евакуювати. Остаточно ілюзії випарилися, коли фронт наблизився впритул до міста: німецькі війська зайняли лівий берег Вісли до Варшави, російські – саму Варшаву, а австрійці усіляко намагалися скинути росіян з зайнятого плацдарму.

Більше року точилися військові дії неподалік від Варшави. Місто здавалося схожим на суцільний шпиталь для російських поранених. Але згодом російська армія була таки змушена залишити російську Польщу, аби уникнути оточення і розгрому.

В Варшаву увійшли німецькі війська. Місцеві мешканці перемовлялися: «Цо то бенджє? Що воно буде?». Олександро-Невський храм було перероблено під гарнізонний костьол. З куполів собору були зідрані мідні листи, усередині встановлений орган і ряди стільців. Але це були дитячі забавки в порівнянні з тим, що зробили з будівлею самі поляки, згодом вирішивши знищити «ворожий» храм…

Чергову вагітність Агата відчула, коли війна відсунулась на захід, до Франції і Італії – обидві держави в різний час звертались до союзної Росії по допомогу. В самій Варшаві, якщо не зважати на те, що місто підпорядковувалося окупаційній владі, життя потроху налагоджувалося. А от від мами надійшов лист, де вона писала, що по їх місцях пройшов фронт. І без того невеличке містечко було майже знищено.

Даня і Фоня, наслухавшись десь, що в далекій Америці можна знайти роботу і швидко збагатіти, втекли з дому, аби виїхати за кордон. Мама отримала одного листа – від Фоні. Більше про них чуток не було ніколи. Чи доїхали вони, чи загинули десь від випадкової кулі чи від хвороби – один Бог відав. В Ратному, хто тільки мав куди виїхати – виїхав, а ті, що залишилися, жили вкрай нужденно. Батька було мобілізовано до армії, і він загинув майже відразу десь під Вільно.

Це було останньою краплею – мама вирішила теж виїхати подалі від фронту.

Біля Олександрівська, в селі Мокре, жили рідні загиблого чоловіка. Вони погодилися, аби мама з дівчатками приїхали до них.