– Ну навіщо тобі ці буржуазні цяцьки? – з пафосом повторював Женя явно чиїсь пропагандистські штампи. – Коли країна будує комунізм, а світовий пролетаріат потерпає від своїх експлуататорів, ми не маємо морального права купляти собі прикраси!

– Мій тато подарував мамі кольє за сина під час війни, а зараз вже десять років як мир!

– Твій тато працював на царя, це не взірець для радянської людини!

– Мій тато працював для народу! І загинув, бо хотів допомогти простій жінці! – обурилась Діна і заходилась сльозами.

– Ну, як дуже хочеш – іди і купляй! Гроші однаково всі у тебе.

– Як ти не розумієш, я хочу дарунок! Твій дарунок! За дитину!

Схоже, що Женя таки не розумів. Тож Діна потроху заспокоїлась і всі свої нездійсненні мрії почала перекладати на дочку:

– Спочатку ти станеш доросла, а потім ти стрінеш юнака – гарного, вродливого, щедрого! Ви сядете в потяг і поїдете далеко-далеко, до Варшави.

Більше Діна нічого собі не просила, тільки для Маєчки. Але ту вже вбирала якомога краще! Женя облишив сперечатися. Тим більше, що на заводі розпочали дуже важливу справу, що поглинала його сили цілком. Діна не одразу помітила, що чоловік припинив розповідати їй про свою роботу. Раніше, бувало, він намагався їй пояснити, з якими технічними труднощами стикається розробник тракторів, адже досвіду у радянських інженерів не було ніякого. Перші трактори тільки копіювали іноземні моделі: німецькі, американські. Але потреби молодої країни були великі, тож такі скопійовані трактори випускалися чималенькими партіями, заразом і досвід накопичувався. Згодом він неабияк знадобився: виробництво потужних гусеничних тракторів виявилося найбільш відповідною базою для виробництва танків.

Женя продовжував очолювати групу, тільки тепер її перейменували в спеціальну танкову. Усі без винятку робітники танкового бюро, до останнього кресляра, підписали купу документів про нерозголошення. Крім того, коло них завжди крутився хто-небудь з військових або з НКВС. Взагалі-то вони були непогані хлопці, навіть зацікавилися роботою, бо краще будь-кого розуміли, що за умов розвитку індустрії в усіх країнах мати на озброєнні тачанки означало програти першу-ліпшу війну, навіть не розпочавши її.

Всі розробники танку мали бути членами Комуністичної партії, тож незабаром Женя прийшов додому і з гордістю поклав на стіл новісінький партквиток. Діна тільки знизала плечима.

В їхній квартирі час від часу гостювали нові знайомі з військових. Був серед них працівник НКВС Павло. Вродливий! Ніде правди діти. І дуже охочий до жінок. Він вже вдруге розлучився, а все не вгамувався. Діна, що вирізнялась серед опецькуватих грубуватих дружин інших працівників, одразу впала йому в око. Спочатку Павло обмежувався перебільшеними зітханнями та настирливими двозначними знаками уваги. Діну від цього неабияк коробило, але вона вдавала, ніби нічого не помічає. Та одного разу Павло приперся серед білого дня, коли Женя був на роботі – він як працівник НКВС міг вештатись по місту будь-коли. Діна вже не була наївною недосвідченою дівчинкою, тож відразу збагнула, чим загрожує його візит, і навіть не відчинила двері.

– Я за всяку ціну допнуся свого! – пробурмотів Павло за дверима.

Діна, як їй не гидко, не соромно було, розповіла все чоловікові.

– Ти не перебільшуєш, часом? Я знаю Павла. Це чесний відданий нашій справі чоловік. Член партії…

О, так! Член партії – це аргумент. Більше Діна розмову не поновлювала.

А десь трошки згодом до них приїхала погостювати Надійка. Павло в два вечори замарив їй голову і вже до від’їзду наполіг на обіцянці вийти за нього заміж. Діна намагалася відрадити сестру виходити за Павла. Щонайменше – почекати, доки пізнає його краще. Але Надійка і слухати не хотіла:

– Ти просто заздриш мені, що в мене буде чоловік як чоловік, а в тебе – тюхтій!

Женя, насправді, вирізнявся серед інших чоловіків: не вживав брутальних слів, розмовляв тихо, розважливо, міг уважно вислухати. В таємній характеристиці, що Павло мав надавати до НКВС на всіх працівників, проти Жені значилося: інтелігент. В ті часи це було тавро, що свого часу відіграло фатальну роль в долі Жені. Сам Павло лаявся майже через слово і чув тільки себе. Але за образливими словами щодо Жені Надійка намагалася сховати свою мимовільну до нього симпатію і власні заздрощі, що виникли в неї ще в Запоріжжі.

Діна як змогла обачно склала до мами листа, в якому написала, що Павло для Надійки не пара. Але й мама нічого не могла вдіяти. Незабаром Надійка одружилася з Павлом і переїхала до Харкова. Коли вони прийшли погостювати, Павло обрав мить і уїдливо спитав Діну: