— Ходила. Цей придурок був уже загашений. Не знаю вже, чим — чи то горілкою, чи наркотою. Я зверталася до його розуму, вимагала виконати наші домовленості, та де там!

— Домовленості? Ви що, гроші йому платили? — поцікавився Борейко для годиться. Вже хто-хто, а він точно знав, що такі, як Олег Ківалов, і пальцем не поворухнуть без власного інтересу.

— Платила, а що? — зухвало підняла жирне підборіддя мати загиблої. — Платила, і пішла вимагати виконання зобов’язань.

— А цей противний Олег послав вас подалі, ви вирушили додому, впіймавши облизня, і зігнали своє незадоволення на рідній доньці…

— Та що вони розуміють? Хіба вони хоч щось знають про те, як я…

— Так що ж трапилося? — перебив її Олександр Іванович. Його вже нудило від цієї баби і аромату її, певне, дуже дорогих парфумів, яким вона заповнила його кабінет. — Як ви її вбили?

— Ну… Коли я прийшла додому, то побачила, що Аліна складає речі в сумку.

— Це були ваші речі?

— У моєму будинку всі речі мої, — відрізала Алла Володимирівна.

— Ви хочете сказати, що Аліна намагалася вас обікрасти?

— Не те, щоб обікрасти… — трохи знизила оберти мадам Шмідт-Брошкіна. — Дещо ми їй раніше подарували. Але я ж казала, що якщо вона збирається вийти заміж за свого білявого, то від нас нічого не отримає. Ні-чо-го! — губи її щільно стислися, демонструючи зневагу до «білявого».

— Скажіть, Алло Володимирівно, а чому ви були проти того, щоб Аліна вийшла заміж за Антона Гаєвського, і зовсім не заперечували, щоб за нього вийшла ваша молодша дочка?

— Що? Хто? Хто вам таке сказав?

— Марина. Ваша молодша дочка.

— От сучка! Я для неї… Добре, — запнулася «мадам Брошкіна», що мріє стати дружиною мера. — Мариночка його любила. Вона у нього перша закохалася. А цей… — вона безгучно поплямкала яскраво-рожевою розпливчатою плямою, — не оцінив…

— Але ж він оцінив кохання іншої вашої дочки…

— Угу, оцінив! Просто хотів стати членом сім’ї мера!

— Не розумію, — розгубився Борейко. — Адже членом вашої родини він би став і в тому, і в іншому випадку.

— От і я про те ж, — зраділа Алла Володимирівна. — Яка йому різниця? А у нас плани були інші…

Слідчий тільки головою похитав.