Борейко вже злякався, що так і буде задовольнятися одним-єдиним «Ну», але дочка майбутнього мера, перекинувши жуйку з однієї щоки за іншу, продовжила, — любила, звичайно. Зашорена вона була, дурненька, але ж сестра все-таки.

— А у чому ж ви бачили її зашореність? — здивувався Борейко.

— Та як же? Вона ж жила, як і наші бабки-дідусі жили: навчалася, закохалася, одружилася… Сьогодні треба в ногу з часом йти, а вона… панчоха… синя…

— Але ж вона, здається, і комп’ютером добре володіла, і одягалася по-сучасному…

— Що? По-сучасному? Джинси, топік та шубка кроляча — це ви називаєте по-сучасному?

— І з хлопцем ось до весілля… будувала вільні взаємини.

— Так, хлопця вона, звичайно, відхопила класного. Хоч він її трахнув… Красунчик! Боді знаєте яке? Суцільні мосли! Нічого, що бандерівець! Якби не Алінка, я б йому швидко мізки вправила. А то вони там на своєму довбаному Майдані зовсім звихнулися. Чи погано їм жилося, чи що? Я ось як раніше жила, так і тепер живу, нічого не змінилося.

Борейко подумав, що не у всіх батьки депутати, не всі можуть забезпечити своїм дітям власний бізнес і безбідне існування, але нічого не сказав. Замість цього запитав:

— А ви що, знали Антона до того, як Аліна з ним познайомилася? Бачили його… ммм… роздягненим, знаєте, яка в нього м’язова система? — намагаючись не виявити сарказму, все ж посміхнувся слідчий.

— Ну, так. Він же до нас у салон приходив, — не помітила підковики Марина. — Я йому тату знаєте, яке забацала?

— Яке?

— Класне!

«Так-так, невелика усе-таки відміна від Еллочки», — почухав потилицю слідчий.

— Ой, який же ви!.. Я ж йому на плечі писала — для того він і роздягався. Придурок! Мало того, що херню всяку пише, так ще й у цю квочка закохався!

— А що, для цього треба було зовсім роздягатися?

— Ха! — Марина подивилася на Борейко з жалем. — Якби він зовсім роздягнувся, думаєте, я не змогла б його використати? — вона уривчасто зітхнула. — До пояса, до пояса роздягався. Але мосли ж однаково видно!

— Схоже, вам подобався Антон Гаєвський, — дійшов висновку Олександр Іванович.

Марина знову зітхнула, але на цей раз повільно, глибоко.

— Так він же спочатку в мене закохався. Квіти приносив, цукерки…

— Що, і на побачення запрошував?