— Вона до сестри приходила. Там її сестра працює. Вона мені й писала… Тобто татуювання робила.

— А що у вас написано? Показати можете?

Лавр здивовано подивився на сусідку, смішно витріщивши очі:

— Ти обіцяла не заважати, — обурився, і повернувшись до друга, наказав: — Давай, розповідай, що сталося вчора!

— Гаразд… — Антон потер великими долонями обличчя. — Я вчора цілий день був зайнятий на роботі — треба було закінчити писати програму. Знаєш, у айтішників, як і у професорів, бувають ненормовані робочі дні. Засидівся до ночі. Збирався навіть залишитися на роботі на ніч, щоб усе закінчити, але десь о пів на одинадцяту подзвонила Аліна. Вона була чимось дуже засмучена і запитала, чи не може переїхати до мене до весілля. А ми ж домовлялися, що вона переїде до мене тільки як дружина.

— Так-так, тепер це важливо — після того, як вона завагітніла. На якому вона місяці була?

— Анжеліка! — підвищив голос Лавр.

Антон здивовано глянув на дівчину, котра опустила очі, і продовжив:

— Чотири вже було… Так, по-дурному це все, я розумію, але так Аліна хотіла, — він з надією на розуміння подивився на Ліку.

— Знаєш, Лавр, жінки не завжди лягають у ліжко з чоловіком на першому побаченні і вішаються чоловікові на шию, як тільки завагітніють!

Ботан прискіпливо дивився на дівчину, але вона раптом з цікавістю почала розглядати стелю.

— Кхе-кхе! — Лавр спробував відволікти увагу Ліки від стелі, та мабуть, там було щось дуже цікаве, тож вона розглядала його з ще більшою увагою. — Продовжуй, — кинув він, повертаючись до Антона.

— Я посміявся і запитав, чи може це почекати до ранку, але вона почала плакати. Ти ж знаєш, Лавре, я не можу, коли Алінка плаче, тож сказав, що зараз приїду і заберу її.

— Ну, і ти поїхав…

— Поїхав, — зітхнув Антон.

— На метро?

— Так. Я… випив…

— Далі що було?

— Я увійшов… Ні, вбіг, влетів у будинок, а вона у холі… Лежить на підлозі… в крові…

— Ти казав, що тебе хтось бачив? — знову не витримала Ліка і тут-таки знітилася від погляду, яким нагородив її сусід.