— Так, пане, є такі отрути, — пожвавішали хлопці.

— Ви отруюєте ними стріли, і досить ними дряпнути тварину, як вона гине?

— Так, пане, це правда.

— А ви вмієте готувати ці отрути?

— Я вмію, — відповів Арнак.

— З чого їх роблять?

— З плодів однієї ліани. Варять їх…

— А тут, на острові, ростуть ці ліани?

— Ростуть, пане, ми бачили їх.

— Ну, то швидше біжіть по них!

Хлопці радісно схопилися з землі. Проте запал їх швидко згас.

— Отрута, — обізвався Арнак, — потрібна буде сьогодні вночі?

— Так, сьогодні!

— Не вдасться, пане! Плоди треба варити на протязі кількох днів, бо інакше отрута не матиме сили…

Це, на жаль, була непереборна перешкода. Питання про отруйні стріли поки що відпало. Ми шукали іншого виходу. Я випитував у хлопців, як їх плем"я полювало в лісах на ягуарів.

— Моє плем"я не полює на них, — відповів Арнак серйозно. — Моє плем"я боїться їх і вважає за божества… Ми приносимо їм жертви…

— Людьми?

— Ні, пане, якого-небудь собаку, коли він здохне, або частину дичини, якщо багато вполюємо…

— А чи допоможете ви мені вбити цього ягуара?

— Так, пане, допоможемо.