— Ти був на кораблі…
— На кораблі?
— Так, пане.
— Ну то й що з того? Я ж на кораблі хотів тобі допомогти. Чи ти вже забув про це?
— Ні, пане. Але на кораблі були злі люди. Нападали на наші села, вбивали індійців, забирали людей у неволю, жорстоко їх катували… Ти належав до команди…
— І ти думаєш, що я такий же злочинець і пірат, як інші?
— Не зовсім такий, але…
— Але все-таки пірат, правда?
— Так, пане! — відповів індієць відверто.
— Помиляєшся, Арнак! Я не пірат і не злочинець. Я прийшов на каперський корабель примусово, не з власної волі… А може, ви боїтесь, що колись я продам вас у рабство?
— Не продаси, пане, бо ми ніколи не згодимось на це. Боротимемось до кінця.
— Зайве говориш, хлопче. До цього ніколи не дійде. Ви ніколи не зазнаєте від мене насильства… Якщо коли-небудь ми виберемося звідси — а колись це буде, — то ви попливете до свого селища, а я — на свою батьківщину на півночі…
Щоб надати цим словам більшої ваги, я розповів хлопцям у дохідливій формі про свої останні пригоди у Віргінії, пояснюючи, чому я, сам того не бажаючи, опинився на каперському кораблі. Індійці слухали з великою увагою, але, закінчивши розповідь, я не міг прочитати на замкнутих обличчях, чи розвіяв їх сумніви, чи ні. Вважав, що скоріше так.
Вечорами біля вогнища наші розмови часто поверталися до того, як визволитися з ув"язнення на острові. Я вирішив добратися разом з хлопцями до їх рідного селища, яке, ми вважали, знаходиться десь недалеко від нас на схід, на узбережжі материка. Я знав, що шторм, перш ніж розбити наш корабель, гнав його протягом багатьох днів на захід, отже, тепер належало шукати на сході і гирло ріки Оріноко, і, безсумнівно, рідне селище моїх товаришів. А потрапивши уже в це селище, я б легше добрався звідти за допомогою індійців до Антільських островів, заселених англійцями.
Одного дня я вирушив з Арнаком — Вагура залишився біля кукурудзи — на південну сторону острова, щоб оглянути ще раз протоку між нами і материком. Протока була неширока — вісім-дев"ять миль, але морська течія, як запевняв Арнак, ішла досить швидко вздовж неї зі сходу на захід, а потім звертала на північ, у відкрите море. Ми вибрали місце, звідки найкраще було б відплисти з нашого острова, але на чому?
— В тому й заковика: на чому переплисти? — сказав я голосно, більш сам до себе, ніж до товариша. — Найпевніше було б човном, але скільки доведеться нам будувати човен одним мисливським ножем?
— Випалити дерево, пане, — підказав Арнак.
— Випалити — це теж робота на багато місяців. Думаю, що ми ще раз спробуємо на плоту. Що ти скажеш на це?
— Велика течія…
— Пліт збудуємо міцний і повороткий, а крім того, вистружемо троє добрих весел. Поставимо парус і вирушимо тільки тоді, коли вітер подує з півночі в сторону материка. Подолаємо сильну течію.