Старший Розвідник хазяйнує

Наступного дня завіяло, замело снігом. Слідом не забарилися серйозні морози, і одного чудового ранку наш дружний маленький колектив постав перед брудною проблемою. Нагріта на вогнищі вода при температурі –25 °C ставала ледве теплою уже через кілька хвилин і не могла прогріти кабінку літнього душу. Не помирати ж молодими — їдемо в сауну!

Лише на війні я повною мірою зрозумів, що таке сауна. Тижнями тобі на голову сиплеться глина зі стелі, руки миєш снігом, спиш одягнений і ходиш у мокрому взутті. І враз — літнє тепло, можна поскидати одяг, вимитися без поспіху й навіть випрати речі теплою водою.

Старший Розвідник лише тиждень тому був удома, отже митися йому ще рано. Залишився на господарстві (добровільно!).

Повернувшись на КПП блокпоста вже в сутінках, ми почули стурбовану історію про те, що ми (негідники!) можемо не встигнути на вечірню зміну, до якої було ще хтозна-скільки часу. Вмикаємо телефони — десятки пропущених дзвінків уже через пів години після нашого від’їзду. Воїн нервувався. Дуже. Заявляємося на Секрет:

— Ти чого паніку підіймаєш?

— Ага, ви на цілий день поїхали, а я тут без води. До каналу не міг сходити, боявся пост покинути. Сніг їв.

Дістаю з лежанки п’ятилітрову майже повну пляшку. Мовчки переглядаємося.

Кривбас відкриває кришку на чайнику — мінімум літр. Посмішки розтягуються.

Толік бере з сідала свою флягу — повна перекип’яченої води. Починаємо сміятися.

За буржуйкою дістаємо трилітрову каструлю з молочною вермішеллю. Ржемо вголос.

— Сніг їв, біднесенький…

— Дитя Інтернету…

Під’їхали

Бій закінчився в сутінках. Невеличка колона з танчиком попереду поверталася на позиції. Аж ось на дорозі стоять двоє військових, голосують. Пригальмували, ті видряпалися на броню. Їдуть. Коли вже повернули до клапана, один з них покрутив головою й каже іншому:

— Навєрна, ми нє на тот танк сєлі…

Позаду вмикаються фари, а на броні — два москалики, один із них — майор. Чемно підняли руки вгору і не смикалися.