Не встигли ми повернутися з передової, як психолог уже прискакав із цілою купою анкет. За годинку виставили хрестики-нулики й здали. Наступного дня він повернув папірці:
— Усім, крім Сколопендри, треба переписати. Ви все неправильно відмітили. Відповіді на 95 % такі ж, як були в момент призову на військову службу. Не може бути, щоб людина побувала на передовій, і це не відобразилося руйнівним чином на її психіці. Деякі один раз під обстріл потрапляють, і потім потрібно кілька місяців роботи психіатра, щоби їх із шокового стану вивести. Скоріше за все, ви запам’ятали і відмітили свої минулі відповіді.
Ти шо, так гнать! Та він уже записав нас в ідіоти, залишилося лише на папері це довести. Я швидко підрахував, що на переконання психолога у власній нормальності піде набагато більше часу, ніж на те, щоб його банально послати. Задумано — зроблено. Далі передової не пошлють, а я її уже не боявся.
Кривбас, на відміну від мене, людина дуже правильна, тому не полінувався і пішов на розборки. Повернувся через кілька годин:
— Хух! Довів! Цей чортовий «доктор Лектор» все не хотів повірити, що ми повернулися нормальними. Чекає від нас суїцидів, запоїв й антисоціальної поведінки. Мусив переговорити з ним на всі можливі теми, поки переконав. Тести прийняв.
— Якби не прийняв, сам би їх і перемальовував, — додав хтось із хлопців.
Має ж бути якась «презумпція нормальності», чи щось подібне. А загалом краще ховатися від усіх цих психологів. Без них спиться спокійніше.
Як отримати грамоту
Наступного ранку комбриг влаштував бригадне шикування з приводу Дня Сухопутних військ. Начальник штабу зачитує списки заохочень. Нові звання, подяки, грамоти. Із нашого підрозділу першому вручають грамоту Безпілотнику.
— Ось погляньте, будь ласка, — розпинається підполковник. — Є! Таки є хоча б один непитущий солдат у взводі. Синку, будь і надалі прикладом для цього збіговиська аватарів і порушників дисципліни, серед яких тобі доводиться нести службу!
Мене аж заціпило. У нас чоловік п’ять навіть не палять, спиртне ще більше не вживають.
А Безпілотник якраз й отримав свій позивний за той скляний стан, за якого мозок не керує тілом.
На виході першим не витримав Матільда й негайно виклав свої претензії солдату, котрий виконував обов’язки командира комендантського взводу:
— Тучка, що це за справи? Купа народу з передової повернулась, а грамоти роздають алкашам, які навіть на одноденних виїздах не бувають?
— Розумієш, потрібно було терміново документи на заохочення підготувати, дані там різні особисті, — пояснив Тучка. — До вас на клапани не додзвонишся. Хто був на місці, на того й підписали. Із відпустками, до речі, та ж сама історія. Ви наприкінці списку.
— Афігеть!!!
Штик-ніж
Як виявилося, на передовій Клавіша таки загубив штик-ножа.
А нам саме почали давати десятиденні відпустки. Щоб поїхати й відпочити, треба здати автомат на склад. Упс! Без штика не приймають… Або пиши рапорт і плати, або списуй на бойові втрати.
Платити не варіант! Гостро постала потреба в написанні пояснювальної, і товариші по зброї з ентузіазмом відгукнулися. І от що з того вийшло: