Третя сила

Кілька наших вояків хильнули «хороброї води», сіли на бардак[5] і давай ганяти по передовій у пошуках пригод. Сусідній блокпост, село, магазин, ще блокпост, бар, ще якийсь блокпост. Коли під’їжджають ближче, а на тому блокпості, крім синьо-жовтого прапора, ще й ординський триколор теліпається. Тікати пізно, під’їжджають ближче.

А там всі спокійні, стрілянину не розпочинають.

— Мужики, а ви хто такі?

— Ми горлавскіє!

— А за кого ж ви?

— Самі за сєбя. Бендеравцев на дамбас[6] нє пускаєм, но і казачькі са сваімі бєспрєдєламі надаєлі.

— Мужики, так що, будемо битись чи миритись? Ми сусіди ваші, поряд стоїмо.

— Ваєвать надаєла, лучше мірна жить.

— Домовились.

Якийсь час і справді обстрілів з того боку менше було. Сєпари воювали з ростовськими кізяками, про укропів наче й забули. Наша артилерія під шумок нищила і тих, і інших. Врешті, москалі свавільних сепаратистів перебили, інших підім’яли під себе, і війна потекла за звичними правилами.

Мишка

На повороті окопу — розчищена полянка. Це стіл. Дрібниці, що сісти нікуди і тіснувато. Зате високий бруствер надійно прикриває від сєпарів, казан з їжею влазить і четверо бійців із чаєм і ложками біля нього поміщаються. Бувають непрохані гості, котрим тут не раді. Коли вони бігають між колодами по стелі, на голову сиплеться глина. Або ще пищать за буржуйкою. Лазять між банками і голосно трублять розсипану крупу.

На столі зашаруділа миша. Мамай бере автомат, тихенько переставляє запобіжник на одиночні постріли і швидко цілиться.

Палах!

Мишку, звичайно ж, рознесло.

Але два котелки, підкотельник, три кружки і банка з цукром отримали пробоїни і назавжди вибули з експлуатації.

Стільки шкоди всього від однієї тварюки! І це ще добре, що миші такі малі. Уявляю, якби вони були завбільшки з кота.