— Démon, тридцять один! Завжди повинен бути тридцять один! — перекрикує гамір у будці Руля.

— Не зрозумів.

— Патрон тридцять один.

Руля відстібає від автомата ріжок і показує контрольку. Ріжок повний, рівно тридцять патронів. Тоді пересмикує затвор і зі стволу вилітає ще один патрон, тридцять перший. Чиїсь дбайливі руки перезаряджають мій автомат, відстібають ріжок і додають туди ще одного патрона замість того, який тепер заховався у стволі.

— Отак завжди ходи. Тільки так. Гранату подарувати? На!

Однією рукою ховаю гранату, іншою ставлю автомат на запобіжник.

— А у тебе бронебійні кулі є?

— Звідки?

— На, пригодяться, — мені в руки лягають два повних ріжки з дуже гарними синьо-жовтими смугами ізоляції. — Та не треба патрони переставляти, просто свої ріжки зі звичайними кулями мені віддай.

Помічаю, що Кривбас роздивляється подарунок у моїх руках. Перехоплюю його погляд і підморгую: поділимося.

— Братан, граната треба? — тягнеться до мене через усю будку ще одна рука з гранатою.

Не дотягнулась. Граната падає десь у мотлох під ногами. Нахиляюся за нею і знаходжу відразу дві гранати. Швиденько викручую запали з обох і розпихаю трофеї по кишенях.

— Забирай побільше, — шепоче поряд Кривбас. — Хай краще у тебе будуть, бо мають сапери цю будку підірвати.