Усміхнувшись, Анна заплющила очі й притиснулася до Адама сильніше. Його руки вже не надто делікатно розкривали її для себе, але перед тим, як цілком втратити голову, вона ще встигла прошепотіти йому на вухо:
— А ну її, ту гостину. Це таки краще, аніж всі забави та гостини вкупі з їхніми балами та карнавалами. Правда?
Адам лише розсміявся і, розвернувши Анну обличчям до себе, затулив їй рот поцілунком…
Вранці Анна прокинулася навіть трохи пізніше, ніж звичайно. Задоволено потягнулась і повернула голову до вікна. У тілі все ще відчувалася приємна, ні, не просто приємна, а розкішно-приємна втома від усього того, що вони з Адамом робили цієї ночі. Ніби все ще гойдаєшся на теплих хвилях і кудись повільно пливеш. Так гарно, аж вставати не хочеться.
Позіхнувши, Анна прислухалася до того, що діється в будинку.
Щось надто тихо сьогодні. Навіть діти ще не прокинулися. Невже всі сплять? Таке рідко трапляється. Особливо в неділю, коли малі чогось зриваються з ліжок раніше, аніж у будень.
Вона ближче підсунулася до Адама. Спати не хотілось. Навіть кохатися не мала бажання і відчувала в собі лише ліниву втому розімлілого від любощів тіла. Напевно, заради такої ночі можна відмовитися від будь-яких виїздів чи й взагалі нікуди не виходити з помешкання.
Анна ще трохи подрімала, тоді знов потягнулася, кинула неуважний погляд у вікно і всміхнулась. У них із Адамом усе ще попереду — і довгі ночі кохання, і бали, і забави. Тут навіть цей день ще не розпочався. У спальню крізь важкі зимові штори прокрадаються лише перші обережні промені сонця.
Підсунувшись до краю ліжка, Анна озирнулася. Цікаво, а до Терези Адам погодиться поїхати? Та давно запрошує їх до себе. Аж незручно постійно відмовлятися.
Щоб не розбудити чоловіка, Анна тихенько підвелася з ліжка і почала вдягатися. Довго розлежуватися не можна. Уже й снідання здалось би готувати, а жодного руху на кухні не чути. Та й кави так хочеться, аж пахне їй нею.
Снідали спокійно, всі разом в їдальні, не поспішаючи і напівліниво перемовляючись про щось звичне, несуттєве, буденне. Пересічний недільний ранок. Неквапний і на диво приємний. Навіть Войцех сьогодні має доволі поблажливий настрій та обходиться від ущипливих коментарів. Цілком заклопотаний власними планами на недільний ранок, не прислухається до загальної розмови. Еля та Яся, в передчутті майбутньої прогулянки, в радісно-райдужному настрої і теж поводяться на диво чемно. Навіть потай не намагаються зачепити одна одну. Люцина, як завжди, заглиблена в себе і неуважна.
— Може, ми б сьогодні після обіду поїхали до Терези? — вибравши слушну мить, ніби між іншим, сказала Анна і кинула на Адама обережний погляд. — Вона вже разів з чотири запрошувала нас до себе. Здалося б заїхати.
— Як хочеш, — Адам теж мав не найгірший настрій. — Тільки скажи, щоб хтось пішов і попередив її.
— Звичайно, відразу після снідання скажу покоївці, щоб та пішла до неї.
Зробивши невеличкий ковток кави з маленького порцелянового горнятка, Анна ледь усміхнулася.
— Знаєте, вчора вранці я сама заходила до Терези і там була її невістка Меля зі своїм найменшеньким хлопчиком. Уявляєте, він навіть сидіти сам навчився. Такий гарний хлопчик. З рук спускати не хотілося. А як він сміється. Такий потішний зі своїм єдиним зубчиком.
— Ну, вони всі гарні в такому віці, — Адам підвівся з-за столу. — Я буду в себе. Скажеш Зоні, щоб із обідом не запізнювалась. Поїдемо до Терези трохи раніше. Хочу швидше повернутися додому.
— Добре, скажу, — радісно усміхнулася Анна. — Я навіть із прогулянки повернуся швидше і сама прослідкую.
Відразу по сніданку Войцех гайнув кудись із гімназійним товаришем, а Анна, допомігши вдягнути теплі пелеринки, капелюшки та черевички на хутрі своїм трьом дівчаткам, відпустила гувернантку і сама вирушила з дітьми на прогулянку. Гріх сидіти в таку погоду вдома. Уночі випав рясний сніг і вкрив усе довкола гарним пухнастим килимом, аж хочеться занурити в нього руки і як у дитинстві підкинути сніг високо-високо — аж до гілок найвищих дерев, а тоді раптом відчути на губах його морозну свіжість та смак талої води.
Анна усміхнулася. А ще хочеться смикнути за найближчу гілку так сильно, щоб увесь сніг посипався їм на голову. Ото б дівчатка тішилися. Як тільки вони опиняться в безлюднішому, аніж це, місці, не заборонятиме дітям досхочу побавитися зі снігом та й сама з задоволенням подуріє з ними. Добре, що взяли з собою санчата — можна покататися з гірки.