Великий мінімалістський простір у кількох місцях будівлі було повністю позбавлено від будь-яких слідів шістдесятих років. Комісар відхилив прохання Сіммонса зачинити фойє та східці, поки вони проводитимуть мера, заявивши, що озброєна охорона, система відеоспостереження, металодетектори та група поліціянтів у будівлі вже й так роблять це місце найбезпечнішим у місті.
У фойє було тихіше, ніж у буденні дні, хоча кілька людей усе одно йшли до автомата з кавою у центрі чи просто тинялися без діла. Помітивши прогалину в людському потоці, Вульф обрав темп і попрямував до дверей, крізь які можна було вийти на сходи.
Мер тепер помітно нервував і першим звернув увагу на чоловіка із залисинами, який зайшов до будівлі та побіг просто до них.
— Детективе!
Вульф розвернувся, щоб побачити загрозу, і штовхнув мера собі за спину, а озброєний поліціянт підняв пістолет.
— На підлогу! Униз! — закричав він, звертаючись до непримітного чоловіка з коричневим пакетом у руках.
Шокований чоловік зупинився й підняв руки вгору.
— На підлогу!
Аби слова наказу були почутими, поліціянту довелося повторити їх двічі.
— Кинь пакет. Опусти його.
Чоловік відкинув пакет від себе, штовхнувши його по начищеній підлозі до мера. Невпевнений у тому, чи це було зроблено навмисно чи просто внаслідок неконтрольованої дії знервованого чоловіка, Вульф відштовхнув мера назад на кілька кроків.
— Що в пакеті? — вигукнув поліціянт чоловікові, який витріщився на Вульфа та мера. — Очі вниз! Дивися на підлогу. Що… в… пакеті?
— Сніданок, — закричав наляканий чоловік.
— Чому ти біг?
— Я запізнився вже майже на двадцять хвилин… Відділ інформаційних технологій.
Поліціянт умілим рухом направив пістолет на чоловіка і позадкував до пакета. Він обережно став біля нього навколішки, а потім надто, надто вже повільно зазирнув усередину.
— У нас тут якісь гарячі бутерброди, — сказав він Вульфу, так немов ідентифікував підозрілі предмети.
— З яким смаком? — відповів Вульф.
— З яким смаком? — рявкнув поліціянт.
— З шинкою та сиром, — вигукнув чоловік на підлозі.