Він раптом явно стривожився, немов я обмірковував можливість пограбувати його.

— О, насправді добра не так вже й багато. Просто я завжди відрізнявся ощадливістю, — він врубав задній хід. — До того ж, ніколи не можна сказати напевно, що може стати в нагоді.

— Це вірно, — погодився я.

— А як ти потрапив сюди, Мерль? — Швидко спитав він, немов бажаючи відвернути мої думки від його трофеїв.

— Пішки.

— Це звучить якось не так. Сюди ніхто не приходить по добрій волі.

— Я не знав, що йду сюди. І не думаю, також, що надовго затримайся тут, — додав я, побачивши, що він узяв ножик і грає ним. — Немає сенсу спускатися вниз і напрошуватися в гості в такий час.

— Це вірно, — зауважив він.

Чи не думає старий бовдур дійсно напасти на мене для захисту своєї схованки зі скарбами? Він уже мав достатньо часу, щоб з"їхати з глузду, живучи тут один в смердючій печері, і прикидаючись святим.

— Ти хотів би повернутися в Кашер? — Запропонував я йому. — Якби я вивів тебе на вірну стежку?

Він кинув на мене швидкий погляд.

— Ти не так вже багато знаєш про Кашер, — сказав він, — інакше не задавав би мені цих питань. А тепер ти кажеш, ніби можеш відправити мене додому!

— Як я розумію, тобі не хочеться?!

— Уже ні, — зітхнув він. — Загалом-то не хочеться. Тепер вже занадто пізно. Мій дім тут. Мені подобається бути відлюдником.

Я знизав плечима.

— Ну, спасибі тобі, що нагодував, і спасибі за новини. — Я піднявся на ноги.

— Куди ти тепер? — Запитав він.

— Думаю, прогуляюся ще трохи, подивлюся, а потім відправлюся додому.

Я позадкував, відступаючи і дивлячись на божевільні вогники в його очах.

Він підняв ніж і стиснув руків"я. Потім опустив його і відрізав ще один шматок сиру.