Я передав йому пиво.

— Розкажи, як усе пройшло зі Стенсфілдами, — попросила мене Ерін. — Вони тебе всього залили сльозами й назвали своїм героєм?

Описана картина доволі близько відтворювала правду, але я не хотів цього казати.

— Батьки поводилися нормально. Мала сиділа в куточку, читала «Скрін тайм» і казала, що своїми маленькими оченятами бачить Діна Мартіна.

— Місцевий колорит можеш опустити, одразу переходь до суті, — сказав Том. — Грошей тобі дали?

Я саме замислився над тим, що дівчинка, яка з такою пошаною називала імена знаменитостей, могла в той час лежати в комі. Або в труні. Тому, заскочений зненацька, я відповів чесно.

— Батько пропонував мені п’ятсот доларів, але я не взяв.

Том вирячив на мене очі.

— Що-що?

Я подивився на залишки смора в руці. Маршмелоу потік на пальці, тому я викинув його в багаття. Я був уже ситий. А ще збентежений і сердитий через те, що так почуваюся.

— Цей чоловік намагається підняти свій бізнес, і судячи з того, як він мені про нього розказував, справи його можуть або піти вгору, або покотитися вниз. А ще в нього вагітна дружина і дитина. Навряд чи він може собі дозволити розкидатися грішми.

— Він не може? А ти можеш?

Я кліпнув очима.

— А що я?

Я й досі не знаю, чи Том тоді справді розсердився, чи просто вдав сердитого. Думаю, починалося все з гри, та потім він розійшовся не на жарт, бо до нього дійшло, що я зробив. Мені достеменно не відомо, яка там у нього вдома ситуація, але я знаю точно, що він жив від зарплатні до зарплатні й не мав машини. Коли хотів повезти Ерін на побачення, брав мою… і завжди чітко — я б навіть сказав, педантично, — сплачував за використаний бензин. Гроші мали для нього значення. Такого відчуття, що вони мають над ним повну владу, не було, проте так, вони мали для нього велике значення.

— Ти вчишся в університеті на чесному слові, так само, як Ерін і я, а робота в «Джойленді» нікому з нас не простелить дорогу в лімузин. Ти що, здурів? Тебе мати на долівку впустила в дитинстві?

— Заспокойся, — сказала йому Ерін.

Але Том не звернув на неї уваги.

— Тобі так хочеться весь осінній семестр наступного року вставати рано, щоб знімати брудні після сніданку тарілки з конвеєра в «Комонзі»? Напевно, так, бо п’ятсот баксів — це саме семестр навчання в Ратґерському. Я в курсі, бо вступив до того, як пощастило знайти репетиторство. Знаєш, як я протримався перший рік навчання? Писав реферати для багатеньких братчиків, чиєю спеціалізацією була професійна пивологія. Якби мене зловили на цьому, то усунули б від занять на семестр, а то і взагалі вигнали б. Я тобі скажу, до чого призвів твій широкий жест: ти викинув на вітер двадцять годин на тиждень, які міг би присвятити навчанню.

Тут він зрозумів, що читає нотації, облишив це діло і широко всміхнувся.