— А от Фаш думає інакше.

Ленґдон сердито рушив до урни зі сміттям, щоб раз і назавжди позбавитися цього маячка.

— Ні! — Софі схопила його за руку. — Залиште його в кишені. Якщо викинете, сигнал не рухатиметься, і вони зрозуміють, що ви його знайшли. Фаш залишив вас самого лише тому, що може стежити за вашим пересуванням. Якщо він запідозрить, що ви розкрили його карти... — Софі не закінчила, а натомість вихопила в Ленґдона металевий ґудзичок і поклала знову йому до кишені. — Хай буде при вас. Принаймні, поки що.

Ленґдон геть розгубився.

— Але з чого Фаш узяв, що це я вбив Жака Соньєра?

— Він має вагомі підстави підозрювати вас, — Софі була дуже серйозна. — Є один доказ, якого ви ще не бачили. Фаш навмисне не показав його вам.

Ленґдон спантеличено витріщився на Софі.

— Чи пригадуєте ви ті три рядки, які Соньєр написав на підлозі?

Ленґдон кивнув. Слова й цифри міцно вкарбувались йому в пам’ять.

Софі стишила голос до шепоту.

— На жаль, ви бачили не весь текст. Там був іще четвертий рядок, який Фаш сфотографував, а тоді спеціально витер перед вашим приходом.

Ленґдон знав, що написи такими спеціальними маркерами легко стираються, але ніяк не міг збагнути, навіщо Фашеві потрібно було стирати доказ.

— Фаш не хотів, щоб ви знали про цей останній рядок. Принаймні, доти, доки він не зажене вас у глухий кут.

Софі витягла з кишені комп’ютерний видрук і повільно його розгорнула.

— Фаш одразу передав усі знімки з місця злочину до відділу криптографії, сподіваючись, що ми розгадаємо, що Соньєр хотів цим сказати. Ось знімок усього тексту. — І вона простягнула аркуш Ленґдонові.

Спантеличений, він подивився на знімок. На ньому великим планом красувався пурпуровий текст на паркеті. Останній рядок був як грім серед ясного неба.