– То що, товаришу майоре, як завжди?

– А чого це ти шепочеш? Боїсся, що хтось нас в ангарі цьому почує?

– Це я так, про всяк випадок.

– «Про всяк випа-а-адок, про всяк випа-а-адок». Ач, який пуганий! Х-х-хех-х-х… – Осьмінін крутонув головою. – Звісно, що як завше. Не лікер-шасі21 ж мені дудлити. Це вашої касти напій – техніків, а я ж летюча авіація, з крильцями за спиною, отак.

– Біда в тому, товаришу майоре, що далі відливати вже не можна.

– Що-що ти там кажеш? – примружився Осьмінін.

– Кажу, що далі відливати вже не можна. А раптом перевірка?..

– Ану відставити!

Андрій вмить виструнчився, проте майор лише рукою махнув:

– Я знаю, що ти хитрий хохол, тому во фрунт можеш не тягнутися. Але що такий жадібний до того ж – от про це не знав! Не очікував такого від тебе, сержанте, ніяк не очікував.

– Але ж, товаришу майоре…

– Я кому сказав відставити?! – гримнув той і додав уже спокійніше: – Коротше, сержанте, вскривай. І щоб без теревенів цих твоїх хохляцьких.

Зрозумівши, що чому належить бути, того не оминути, Андрій стягнув з голови солдатську шапку-вушанку, відігнув козирок з «риб’ячого хутра». Акуратно розмотавши нитку й відшпиливши голку, обережно витягнув звідти лезо «Нева» і завмер, ще раз запитально подивившись на начальство.

– Давай вже, не тягни жили з моєї душі.

– А якщо перевірка, товаришу майоре?..

– Не буде ніхто ніякої перевірки взимку присилати.

– А раптом?..

– Ти комуніст, сержанте, чи ні?

– Так точно, товаришу майоре, комуніст.

– Ну, отож як комуніст комуністові, як старший товариш по партії молодшому кажу тобі, що до самого квітня ніяких перевірок боєготовності не буде – отож не буде. Тому відкривай. А далі я розпоряджуся, й тобі видадуть, скільки там його треба для компенсації.