Гупа-гупа-гуп. Ґейджеві голі ніжки протупцяли коридором. Вони з Еллі голосно гиготіли.

Луїс глянув направо. Бік Рейчел був порожнім, ковдра відкинута. Сонце вже давно зійшло. Він поглянув на годинник і побачив, що вже близько восьмої. Рейчел його не розбудила… цілком імовірно, навмисне.

Зазвичай це його роздратувало б, але не цього ранку. Він зробив глибокий вдих, потягнувся, радіючи, що може поки поніжитися на сонці й відчувати реальність у всій її повноті. Дрібні порошинки витанцьовували в косих променях світла.

Знизу Рейчел покликала:

— Еллі, спускайся: з’їж свій сніданок і бігом на автобус.

— Добре! — Гучне ляп-ляп дитячих ніг. — Тримай свою машинку, Ґейдже. Мені час іти в школу.

Ґейдж обурено залементував. Усі слова зливалися в одне. Геж, біка, доблє, Еллі-Буськ — його ідею можна було зрозуміти: Еллі повинна залишитися. Загальна освіта може обійтися і без неї.

Знову пролунав голос Рейчел:

— Еллі, перш ніж спускатися, обніми на прощання татка.

Еллі забігла до нього — волосся стягнуте хвостиком, а сама вона вбрана в червону сукенку.

— Я вже прокинувся, доцю, — сказав він. — Давай біжи, а то запізнишся на автобус.

— Добре, татку! — вона підбігла до ліжка, чмокнула Луїса в брудну щоку і кинулася вниз сходами.

Сон почав тьмяніти, втрачати чіткість. Хай йому грець, це було чудово.

— Ну ж бо, Ґейдже, — покликав Луїс. — Іди поцілуй татка.

Ґейдж не звернув на нього жодної уваги. Він біг за Еллі так швидко, як тільки міг.

— Наздозени-наздозени-наздозени-НАЗДОЗЕНИ! — кричав він на всі свої маленькі легені. Луїс зміг побачити тільки силует його міцного дитячого тільця в підгузку.

Рейчел крикнула:

— Луїсе, з тобою все гаразд? Ти прокинувся?

— Тааак! — озвався він, сідаючи в ліжку.

— Кажу ж тобі, він прокинувся, — сказала Еллі. — Я пішла. Бувайте!