— Килим? — здивувався він.

— Але ж його треба замінити, — трохи зніяковіло відповіла медсестра. — Не лишати ж тут пляму, докторе.

Звісно ж, ні. Луїс пішов до провізорської комори і прийняв «Тýнел»[52]. Сусід по кімнаті з медичної школи називав його «Тунерс». «Нумо кататися на Тунервільському Трамваї[53], Луїсе, — часто казав він. — А я поставлю щось із „Кріденс“[54]». Луїс частіше відхиляв пропозицію проїхатися до магічного Тунервіля, аніж приймав її. І це, мабуть, було на краще, адже його друга вигнали з університету після третього семестру, і Тунервільський Трамвай повіз його до В’єтнаму санітаром. Луїс часто уявляв, як його колишній сусід, обдовбаний у хлам, слухав там «Кріденсів» — «Бігти крізь джунглі»[55].

Однак зараз йому точно була потрібна ця таблетка. Якщо він збирався дожити до кінця дня з цією жахливою рожевою плямою на килимі, вона була йому просто необхідна.

Він уже добре розслабився, коли місіс Бейлінгс, медсестра нічної зміни, просунула голову в дверний отвір:

— Докторе Крід, ваша дружина телефонує. На першій лінії.

Луїс глянув на годинник і побачив, що вже майже пів на шосту: його робочий день завершився півтори години тому.

— Добре, Ненсі, дякую.

Він підняв слухавку й обрав першу лінію.

— Привіт, люба. На моїх…

— Луїсе, з тобою все гаразд?

— Ага. Лади.

— Я чула новини. Лу, мені так прикро, — вона змовкла на мить. — Я чула тебе по радіо, ти відповідав на якесь запитання. Звучало солідно.

— Правда? Добре.

— З тобою точно все гаразд?

— Так, Рейчел. Усе добре.

— Повертайся додому, — мовила вона.

— Так, — відповів Луїс. Йому сподобалося слово «дім».