— Трохи.
— Не треба. Далеко не кожен отримує шістдесят сім тисяч доларів на рік за холодні компреси й рецепти на протипохмільні, протизапальні та протизаплідні таблетки…
— У них там є ще антивошний лосьйон, не забудь, — знову посміхнувся Луїс. Під час першого візиту до університетського лазарету його здивували запаси «Квелу»[43] — їх було так багато, що здавалося, ніби це склад воєнного госпіталю, а не невеличкого кампусу.
Міс Чарлтон, головна медсестра, тоді цинічно ошкірилася до нього: «У нас тут, за межами кампусу, ще те болото. Побачите!»
Він і не сумнівався, що побачить.
— Гарного тобі дня! — побажала Рейчел і повільно його поцілувала. Коли вона відійшла, її тон знову став глузливим. — І заради Бога, пам’ятай, що ти адміністратор, а не санітар чи інтерн.
— Як скажете, лікарю, — сором’язливо погодився Луїс і зайшовся реготом. На мить у нього майнула думка: «
Він не хотів її про це питати. Не зараз. Як лікар, він знав багато речей, і те, що смерть — таке ж природне явище, як і народження, була найвеличнішою з них. А ще він добре знав: не варто длубатися в рані, яка тільки-но почала гоїтися. Тож замість ставити запитання він ще раз поцілував дружину і пішов з дому.
Надворі панував гарний початок гарного дня. Мен вбирався у вересневі шати, небо було блакитним і безхмарним, температура зависла на чудових сімдесяти двох градусах[44]. Луїс під’їхав до траси і, стежачи за загальним потоком машин, думав, що він досі не бачив ані сліду падолисту, який мав би бути дуже красивим у цих місцях. Він почекає.
Він повернув «Хонду Цівік» — їхню другу машину — в напрямку університету. Рейчел подзвонить удень ветеринару, і вони домовляться про Черча. Тоді він нарешті зможе залишити всі ці нісенітниці про «Кладвишче домажніх тварин» (було щось кумедне в тому, як ця помилка глибоко в’їлася в голову й почала здаватися правильною) і страх смерті позаду. Не було жодних причин думати про смерть цього чудового вересневого ранку. Луїс увімкнув радіо і крутив його, поки не натрапив на «Реймонз», що горлали «Роковий пляж»[45]. Він почав підспівувати — не дуже добре, але з величезним задоволенням.
Перше, на що Луїс звернув увагу, під’їжджаючи до університету, — на жвавий дорожній рух. Тут були водії, велосипедисти й бігуни. Йому довелося зупинятися, щоб не збити кількох таких, які летіли на заняття з гуртожитків. Він різко загальмував і натиснув на клаксон. Його завжди дратувало, як бігуни (та й велосипедисти також) свято вірили, що, поки вони бігають, їм закон не писаний. Вони ж бо фізкультурою займаються! Один з них показав Луїсу середнього пальця, навіть не обернувшись. Луїс зітхнув і поїхав далі.
По-друге, машини «швидкої допомоги» не було на місці, і Луїс подумав, що все починається досить кепсько. Лазарет був пристосований для короткострокового лікування фактично будь-якого захворювання. Біля великого фойє розташовувалися три оглядові кабінети з сучасним обладнанням, а над ними — дві палати, на п’ятнадцять ліжок кожна. Однак чогось бодай трохи схожого на операційну не спостерігалося. У разі надзвичайної ситуації пораненого або важкохворого пацієнта машина «швидкої» мала терміново відвезти до медичного центру Східного Мену. Стів Мастертон, помічник лікаря, який проводив для Луїса першу екскурсію лазаретом, з заслуженою гордістю продемонстрував йому медичний журнал за останні два роки: «швидку» довелося використовувати лише тридцять вісім разів. Дуже навіть непогано, якщо зважити, що самих тільки студентів тут мешкало понад десять тисяч. А загальне населення кампусу сягало сімнадцяти тисяч осіб.
І ось він прийшов, а в його перший справді робочий день «швидка» кудись поїхала.
Він припаркувався біля свіжопофарбованої таблички з написом «Місце доктора Кріда» і швидко зайшов у відділення.
Чарлтон, вправна п’ятдесятирічна жіночка з сивиною у волоссі, в першому оглядовому кабінеті міряла температуру якійсь дівчині в джинсах і топі з відкритими плечима. Юна леді нещодавно добре посмажилася на сонці, про що свідчили опіки й облізла шкіра.
— Доброго ранку, Джоан, — привітався Луїс. — А де машина «швидкої»?
— О, у нас тут справжня трагедія, — відповіла та, витягуючи термометр з рота пацієнтки. — Стів Мастертон приїхав сьогодні о сьомій ранку і побачив велику калюжу під двигуном та передніми колесами: радіатор полетів. Машину відтягнули на ремонт.
— Шикарно, — мовив Луїс, але відчув значне полегшення. Врешті-решт, машина ж не на виклику, а саме цього він боявся найбільше. — А коли її привезуть назад?
Джоан Чарлтон розсміялася:
— О, знаючи роботу наших університетських механіків, на неї варто чекати не раніше середини грудня. Її перев’яжуть стрічкою, як різдвяний подарунок, — вона зиркнула на студентку: — А ваша температура підвищена всього на півградуса. Прийміть дві таблетки аспірину та тримайтеся подалі від барів і темних провулків.