— Ай! — зойкнула вона і підійшла до них, розтираючи стегно. Вона не подряпалася, однак якась мертва гілляка таки порвала їй штанці.
— Бач, що я казав, — мовив Джад, куйовдячи їй волосся. — Навіть той, хто знається на лісі, краще оминатиме такі буреломи, а не перелазитиме через них. Дерева, звалені в купу, стають злими. Вони б покусали тебе, якби могли.
— Справді?
— Саме так. Глянь, як вони звалені. Якщо ступиш на якесь підступне дерево, то вся купа посипеться.
Еллі підвела очі на Луїса:
— Це правда, татку?
— Думаю, так, сонечку.
— Фу! — Еллі озирнулася на бурелом і вигукнула: — Ви порвали мої штанці, бридкі дерева!
Усі троє дорослих розсміялися. Тільки бурелом не сміявся: він мовчки вибілювався на сонці, як і десятки років до цього. Луїсу він видавався схожим на скам’янілий кістяк якогось давно загиблого чудовиська, вбитого добрим і шляхетним лицарем. Кістки дракона, покинуті тут, у велетенському могильнику.
Йому спало на думку, що надто вже зручно розташувався бурелом: якраз на межі між кладовищем домашніх тварин і лісовими нетрями, які Джад назвав індіанськими лісами. Ця випадковість видавалася надто спланованою, надто бездоганною, щоб бути витвором природи. Це… І раптом Ґейдж схопив його за вухо і крутонув, весело мугикаючи. Луїс забув і про бурелом, і про ліси за кладовищем — час було повертатися додому.
Еллі прийшла до батька наступного дня. Щось дуже турбувало її. Луїс працював над моделлю у своєму кабінеті. «Ролс-Ройс Срібний привид» 1917 року — 680 деталей, понад 50 рухомих частин. Модель була майже готова, і Луїс уже уявляв собі людину в уніформі водія, прямого нащадка візників з дев’ятнадцятого століття, яка поважно сиділа б за кермом.
Він шаленів від таких моделей з десяти років, почавши зі «Спада ХІІІ»[24] Першої світової війни, який подарував йому дядько Карл. Крід зібрав майже всі аероплани «Ревел»[25] і до двадцяти років перейшов до складніших і більших моделей. Пройшов він і стадію вітрильників у пляшках, стадію воєнної техніки, а був навіть період, коли він робив репліки вогнепальної зброї, такі реалістичні, що важко було повірити, що вони не вистрелять, коли ти натиснеш на спусковий гачок, — кольти, вінчестери, люгери, навіть «Бантлайн спешіал»[26]. Останні років п’ять то були круїзні лайнери. Модель «Лузитанії»[27] та одна з моделей «Титаніка» прикрашали полиці його університетського кабінету. «Андреа Доріа»[28], зібраний ним якраз перед переїздом з Чикаго, перебував у круїзі над каміном у вітальні. Тепер Луїс перейшов до класичних машин, і якщо все буде як раніше, то, правду кажучи, мине ще років чотири-п’ять, перш ніж його захопить щось нове. Рейчел дивилася на це, на його єдине справжнє хобі, з суто жіночою зверхністю, в якій, на його думку, було багато від презирства; навіть після десяти років шлюбу вона, напевно, все ще вважала, що він це переросте. Можливо, дещо в цьому ставленні вона успадкувала від свого батька, який досі, як і тоді, коли Луїс і Рейчел одружувалися, був певен, що його зять — повний кретин. Можливо, міркував Крід, Рейчел і має рацію. Можливо, одного ранку, коли йому стукне тридцять сім років, він прокинеться, складе всі свої моделі на горище і займеться дельтапланеризмом.
Якраз за цими думками і застала його чомусь дуже серйозна Еллі. Луїс почув, як десь далеко, ширяючи вітряними потоками, бездоганно лунав церковний дзвін, скликаючи вірян на недільну службу.
— Привіт, татку, — почала вона.
— Привіт, гарбузику. Що трапилося?
— Та так, нічого, — промовила дівчинка, але на її обличчі було написано зовсім інше. Її личко свідчило, що щось таки трапилося, і цього «щось» було для неї явно забагато. Її свіжовимите волосся вільно спадало на плечі. За такого освітлення її коси були більш білявими, ніж каштановими, але з часом вони неминуче потемніють. Вона була вбрана в сукню, і Луїс задумався, що його дочка надягає сукні переважно в неділю, хоч вони і не відвідують церкву.
— Що ти будуєш?
Ретельно намащуючи клей на бризговик, він пояснив.
— Поглянь на це, — промовив він, обережно простягаючи їй ковпаки на колеса від модельки. Бачиш ці здвоєні літери Р? Гарна деталь, еге ж? Якби ми полетіли назад до Міста Сонця[29] реактивним літаком «L-1011», ти побачила б на двигунах такі самі здвоєні Р[30].
— Теж мені, велика цяця — ковпачки, — вона повернула їх назад.