— У Суррендри й без нас учора вистачало цікавого, — Мастертон вишкірив зуби. — Розкажи йому, Суррендро!

Харду посміхався, поліруючи рушником склянки.

— Двоє хлопців притягли свою подругу близько першої години ночі, — почав він. — Розумієте, вона була п’яна від щастя, що повернулася в рідні пенати. Дівчина дещо собі врізала, і я сказав, що треба накласти принаймні чотири шви, але шраму не буде. «Валяй», — ляпнула вона мені, і я нахилився перед нею отак.

Харду продемонстрував класичне східне привітання, звертаючись до когось невидимого. Луїс тихо захихотів, розуміючи, що сталося.

— І, поки я її зашивав, вона наблювала мені на голову.

Мастертон пирснув зо сміху, Луїс приєднався. Харду спокійно всміхнувся, наче таке з ним уже траплялося тисячу разів у тисячі його життів.

— Суррендро, скільки ти вже на чергуванні? — спитав Луїс, коли сміх затих.

— З півночі, — відповів той. — Я вже збирався йти. Просто затримався, аби ще раз з тобою привітатися.

— Що ж, привіт! — сказав Луїс, потиснувши його маленьку коричневу руку. — А тепер їдь додому і поспи.

— Ми вже майже закінчили зі «спецгрупою», — повідомив Мастертон. — Скажи «Алілуя», Суррендро!

— Краще утримаюся, — посміхнувся Харду. — Я не християнин.

— Ну тоді давайте хором заспіваємо «Миттєву Карму»[64] чи щось таке.

— Сяйте собі на здоров’я, — Харду всміхнувся і зник за дверима.

Луїс і Стів Мастертон провели його поглядами. На мить запанувала тиша, а потім вони розреготалися. Луїс ніколи ще не почувався так добре… так природно.

— Ну от, ми щойно завершили зі «спецгрупою», — мовив Стів. — А сьогодні до нас табунами пертимуть драгдилери.

Луїс кивнув. Дистриб’ютори ліків мали приїхати о десятій. Як любив наголошувати Стів, може, середа й для «Принца Спагеті»[65], зате у вівторок в Університеті Мену точно настає «День Д»[66]. «Д» означає «Дарвон»[67].

— Великий Босе, моя вам порада, — сказав Стів. — Не знаю, що за жевжики були у вас там у Чикаго, але ці пройди готові на все, аби впарити вам свій товар: від кухля пива в місцевій броварні до абонементу на боулінг у Бенгорі. Один хлопець намагався навіть втелющити мені надувну Джуді. І це мені! А я ж лише помічник адміністратора. Якщо вони не зможуть привезти зілля вам, вони привезуть вас до нього.

— Треба було погоджуватися на надувну Джуді!

— Нє-є-є. Вона була рудою. Не мій тип.

— Що ж, я згоден з Суррендрою, — сказав Луїс. — День сьогоднішній вже точно не такий, як вчорашній.