П: Не кваптеся, місіс Сімар. Ми чекатимемо стільки, скільки Вам буде треба.

В: Мені вже майже не тямилося. Вибухнуло вдруге — тепер я знаю, що то була заправка «Амоко», — і я вирішила піти в центр і подивитися, що діється. Небо світилося тією страшною загравою. Тоді в мої двері почала гупати місіс Шайрз.

П: Місіс Жоржетта Шайрз?

В: Так, вони живуть за рогом. Вілов-стріт, 217. Це зовсім недалеко від Карлін-стріт. Вона гупала й гукала: «Коро, ти є? Ти є чи нема?» Я пішла до дверей. Вона була в халаті й човганцях. Було видно, що вона змерзла в ноги. Вона сказала, що вони телефонували до Вестовера, щоб дізнатися, чи там нічого не знають, а там сказали, що школа горить. Я сказала: «Милий Боже, Ронда ж там на дискотеці».

П: І тоді Ви вирішили піти до центру з місіс Шайрз?

В: Ми нічого не вирішували. Просто пішли. Я взулася в якісь човганці — здається, Рондині. На них були такі білі помпончики. Треба було взути свої, але я не подумала. Мабуть, я й зараз не думаю. Нащо я розказую вам про своє взуття?

П: Розповідайте так, як Вам зручніше, місіс Сімар.

В: Д-дякую. Я дала місіс Шайрз якийсь старий жакет, що трапився під руку, і ми пішли.

П: На Карлін-стріт вийшло багато людей?

В: Не знаю. Я була надто стривожена. Може, з тридцять. Може, й більше.

П: Що сталося?

В: Ми з Жоржеттою пішли до Мейн-стріт, тримаючись за руки, наче дівчатка, що йдуть лугом після смерку. Жоржетта клацала зубами. Я пам’ятаю це. Я хотіла сказати їй, щоб вона не клацала, але подумала, що це було б нечемно. За півтора квартала від церкви я побачила, що там відкриті двері, й подумала собі: хтось увійшов просити Божої допомоги. Але за секунду зрозуміла, що це не так.

П: Як зрозуміли? Було б логічно припустити те, що Ви подумали спочатку, хіба ні?

В: Просто зрозуміла, та й усе.

П: Ви впізнали особу, що вийшла з церкви?

В: Так. То була Керрі Вайт.

П: Ви раніше коли-небудь бачили Керрі Вайт?

В: Ні. Її не було серед друзів моєї доньки.

П: Ви коли-небудь бачили Керрі Вайт на фотографії?

В: Ні.