— Ні! Не винувать себе, — розсердилася вона. — Він мало тобі розповів… Дуже мало. Якби він розповів більше, ти повірив би. Правда ж?

— Так…

— Але Ейб любив свої секрети.

— Завжди любив, — докинув Мілард.

— Я думаю, що інколи він любив їх більше за людей, — зауважила Емма. — І врешті-решт це його і вбило. Його секрети… Не ти.

— Можливо, — сказав я.

— Напевне.

Я знав, що вона мала рацію… в основному. Я був злий на нього, що він не ділився зі мною чимось більшим. Але було важко позбутися думки про те, що він міг би розповісти мені все, якби я його був не відштовхнув. Тому я почувався водночас і розсердженим, і винним, але я не міг поговорити про це з Еммою. Тому я просто кивнув і сказав:

— Ну… принаймні ми знайшли це місце. Стало одним секретом менше з тих, що Ейб забрав із собою в могилу.

— Можливо, і не одним, — озвався Мілард, витягнувши шухляду зі столу. — Ось дещо тут може тебе зацікавити, Джейкобе.

Мені вистачило секунди, щоби підхопитися з ліжка та перетнути всю кімнату. У шухляді була велика, прошита металевими кільцями папка для документів, наповнена паперами. На обкладинці був напис: «ЖУРНАЛ ПРОВЕДЕНИХ ОПЕРАЦІЙ».

— Тпру! — вигукнув я. — Це ж?..

— Тільки те, що написано, — повідомив Мілард.

І всі скупчились навколо нас, щойно я підважив папку пальцями та витягнув її з шухляди. Вона була завтовшки в кілька дюймів і важила не менше п’яти фунтів.

— Ну, давай, — не витерпіла Бронвін.

— Не підганяй мене, — відказав я.

І я розгорнув випадкову сторінку посередині. То був зроблений на друкарській машинці звіт про одну з місій, доповнений двома фото, прикріпленими степлером. На одному з фото була якась дитина, що сиділа в карнавальному костюмі на дивані. На іншому фото — якісь чоловік із жінкою, одягнуті в клоунське вбрання.

Я став читати звіт уголос. Він був написаний лаконічною та сухою мовою правоохоронних органів. У ньому було написано про місію з порятунку одного дивного хлопчика від двох витворів і порожняка, котрі полювали на нього, та про доставлення дитини до однієї з безпечних часових петель.

Я перегорнув іще кілька сторінок у папці, яка була вщерть заповнена подібними звітами, що сягали назад у часі аж до 1950-х років, а потім закрив її.

— Ти здогадуєшся, що це означає, чи не так? — спитав Мілард.