— Цей час такий утомливий. Пам’ятаєте, як легко було розбиратися з такими речами в нашій петлі? — Він провів лінію по горлу. — Чик! І: бувай, клопітний звичайний!

— Ми більше не на Кернгольмі, — зауважила пані Сапсан, — і це не гра «Здійсни наліт на село». Те, що ви зробите тут, матиме реальні та незворотні наслідки.

— Я лише приколовся, — буркнув Єнох.

— Не приколовся, — прошипіла Бронвін.

Пані Сапсан підняла руку, вимагаючи тиші.

— Яке нове правило?

— Не можна красти, — хором та без ентузіазму проказали діти.

— І?

Минуло кілька секунд. Директорка спохмурніла.

— Не можна вбивати звичайних? — ризикнула озватися Олівія.

— Правильно. Не вбивати нікого в цьому часі.

— А що як вони дійсно дратують? — запитав Г’ю.

— Неважливо. Вам не можна їх убивати.

— Без дозволу від вас, — уточнила Клер.

— Ні, Клер! — різко відрубала пані Сапсан. — Не вбивати ніяк!

— Ну гаразд, — погодилась Клер.

Можливо, цю розмову можна було б назвати цинічною, якби я не знав цих людей так добре. А втім, вона безперечно вказувала на те, як багато мої друзі мали ще дізнатися про життя в моєму часі. До речі, щодо дізнатися…

— А коли ми вже почнемо уроки нормалізації? — запитав я.

— Як щодо сьогодні? — з ентузіазмом запитала Емма.

— Просто зараз! — вигукнула Бронвін.