— Ненавиджу пляжі, — заявила Олівія. — Я ніколи не зможу там зняти свої дурні металеві боти, що псує всю забаву.

— Ми б могли прив’язати тебе до скелі біля краю води, — запропонувала Клер.

— Звучить чарівно, — буркнула Олівія, а потім схопила «Дивну Планету» з моїх колін та полетіла в куток. — Але я краще просто сяду на поїзд до Мансі, а ви тут грайтеся собі в шашки щигликами.

— Ти цього не зробиш.

Це пані Сапсан зайшла до кімнати. І я подумав, що вона, мабуть, увесь цей час підслуховувала нас із холу, замість того щоб робити той свій незапланований обхід території.

— Звісно, діти, ви заслуговуєте хоча б на якийсь відпочинок, але ми маємо певні обов’язки, що не дозволяють нам просто так пробайдикувати наступні кілька тижнів.

— Як?! — обурився Єнох. — Я чітко пам’ятаю, як ви сказали, що ми тут на канікулах!

— На трудових канікулах. Ми не можемо собі дозволити змарнувати таку можливість для навчання, яку надає нам перебування тут.

При слові «навчання» по всій кімнаті прокотився стогін.

— Хіба ми й без того не робимо вже достатньо уроків? — занила Олівія. — Моя голова просто трісне.

Пані Сапсан, кинувши на Олівію суворий погляд, вийшла на середину кімнати.

— Я не бажаю більше чути жодного слова скарги, — сказала вона. — Із тією екстраординарною новою свободою пересування, яку ви отримали, ви станете неоціненними для Реконструкції. За належної підготовки одного дня ви зможете стати посланцями до інших дивних людей… дослідниками нових часових петель і територій… топографами та картографами, вождями та архітекторами — такими ж незамінними для роботи з перебудови нашого світу, як були ви незамінними для перемоги над витворами. Хіба вам цього не хочеться?

— Звісно, — відповіла Емма. — Але який це має стосунок до канікул?

— Перш ніж ви станете кимось із цих людей, ви мусите навчитися добре орієнтуватись у цьому світі — у сьогоденні. От Америка: ви мусите добре знати характерні для її мови вислови та її звичаї і, врешті-решт, навчитися виглядати, як звичайні. Якщо ви цього не зможете, ви будете небезпечними і для себе, і для всіх нас.

— Отже, ви хочете, щоб ми… що? — поцікавився Горацій. — Почали брати уроки нормалізації?

— Так. Я хочу, щоби, поки ви тут, ви дізналися якомога більше, а не просто попідсмажували собі мізки на сонці. І мені пощастило знайти для вас одного дуже здібного вчителя. — Пані Сапсан повернулася до мене та всміхнулася. — Пане Портман, візьметеся за цю роботу?

— Я? — спитав я ошелешено. — Я не зовсім експерт щодо того, що є звичайним. Саме тому, народе, я почуваюся з вами так просто.

— Пані Сапсан каже правду, — сказала Емма. — Ти для цього ідеальний. Ти прожив тут усе своє життя. Ти ріс, думаючи, що ти звичайний, але ти один із нас.

— Узагалі-то, я вже мав у своїх планах провести наступні кілька тижнів в оббитій матрацами палаті, — почав був я, — та, оскільки з цим мені не пощастило, гадаю, народе, я тепер маю вільний час, щоб навчити вас хоча б дечого.

— Уроки нормалізації! — озвалася Олівія. — Як прикольно!