У тихому районі за лікарнею мешкали «сині комірці» змішаних рас. Район, де на автівку бажано ставити запобіжний замок, але забирати з собою на ніч акумулятор не треба, і діти можуть гратися надворі.

За три квартали Барні перечекав, доки з тротуару з’їде мікроавтобус, а тоді повернув на північ, на вулицю з вузенькими будинками, деякі — з мармуровими сходами й охайними садочками. Кілька порожніх вітрин — шибки неушкоджені й намилені. Магазини тільки починали відчинятись, і перехожих було мало. Припарковані обабіч вулиці вантажівки на півхвилини затулили їй огляд, і вона мало не наштовхнулася на Барні, запізно помітивши, що він зупинився. Старлінг уже була навпроти нього, на іншому боці вулиці, коли він знов опинився в її полі зору. Може, він теж її побачив, але Старлінг була не певна.

Він стояв, засунувши руки в кишені куртки, похиливши голову, з-під брів дивився на якийсь кавалок, що рухався посеред вулиці. На дорозі лежав мертвий голуб, одне крило тріпотіло від поривів вітру, що здіймали машини. Партнер мертвої пташки колував і колував над тілом, позираючи то лівим, то правим оком; маленька голова смикалася з кожним кроком рожевих лапок. Коло за колом, із м’яким голубиним воркотом. Проїхало кілька машин, тоді фургон, а вціліла пташка в останню мить відлітала, увертаючись від транспорту.

Може, Барні на неї поглянув, Старлінг точно не могла сказати. Їй треба було йти далі, інакше її могли помітити. Коли вона озирнулася через плече, Барні сидів навпочіпки посеред дороги, піднявши руку, щоб на нього зважали водії.

Старлінг сховалася за ріг, зняла куртку з каптуром, дістала з великого кошеля светр, бейсболку й спортивну сумку, швидко перевдяглася, запхала куртку з кошелем до спортивної, а волосся — під кепку. Вона влилася в зграйку прибиральниць, які поверталися додому з роботи, і завернула назад на вулицю, до Барні.

Склавши долоні човником, він тримав у них мертвого голуба. Уцілілий птах, свиснувши крилами, злетів на дроти над головою Барні й став за ним спостерігати. Барні поклав мертву пташку на моріжок і пригладив пір’я. Потім підняв широке обличчя до птаха на дроті й щось сказав. Коли він пішов собі далі, вцілілий птах упав на моріжок і продовжив колувати над тілом, походжаючи у траві. Барні не озирнувся. За сотню ярдів він зупинився біля сходинок до багатоквартирного будинку й поліз діставати ключі, Старлінг пробігла півкварталу і наздогнала його, не встиг він відімкнути двері.

— Барні. Привіт.

Він розвернувся на сходах, аж ніяк не поспішаючи, і подивився на неї згори вниз. Старлінг устигла забути, що очі в Барні посаджені неприродно широко. Вона побачила в них розум і відчула маленький електричний розряд — зв’язок.

Вона зняла кепку й розпустила волосся.

— Я Кларіс Старлінг. Пам’ятаєш мене? Я…

— Та сама Джі[35], — вимовив Барні без жодної емоції.

Старлінг склала долоні й кивнула.

— Ну так, та сама Джі. Барні, мені треба з тобою поговорити. Неофіційно, мені треба дещо в тебе попитати.

Барні зійшов сходинками вниз. Навіть коли він став перед Старлінг на тротуарі, їй усе одно доводилося дивитися на нього знизу вгору. Вона не злякалася габаритів Барні, на відміну від більшості чоловіків.

— Чи згодні ви визнати для протоколу, офіцере Старлінг, що мені не зачитали права? — голос був високий і хрипкий, як у Тарзана у виконанні Джонні Вайсмюллера.

— Звісно, я тебе не «відмірандила»[36]. Визнаю.

— Не хочете сказати це в сумку?

Старлінг відкрила сумку й заговорила в неї гучним голосом, наче там сидів троль:

— Я не «відмірандила» Барні, він не знає про свої права.

— Далі вулицею є одна кав’ярня нічого така, — сказав Барні. — Скільки капелюхів ви носите в тій сумці?