— Барні, коли доктора Лектера перевели до Мемфіса, я попросила в тебе малюнки з його камери, і ти їх мені приніс. Що сталося з рештою речей — з книжками, записами? У лікарні немає навіть його медичної картки.

— Там був такий бардак, — Барні зробив паузу, стукаючи сільничкою по долоні. — Такий бардак, ну, ви розумієте, у лікарні. Мене скоротили, багатьох тоді скоротили, речі просто валялися без ладу. Ніхто не знає…

— Перепрошую? — перебила Старлінг. — Я за цим галасом не розчула, що ти сказав. Учора ввечері я дізналася, що примірник «Кулінарного словника» Александра Дюма з підписом і примітками доктора Лектера було продано на закритому аукціоні в Нью-Йорку два роки тому. Його придбав приватний колекціонер за шістнадцять тисяч доларів. Афідевіт, що підтверджував право власності продавця, був підписаний «Кері Флоксом». Барні, ти не знайомий з тим «Кері Флоксом»? Сподіваюся, що знайомий, бо його рукою підписана твоя заява на влаштування до лікарні, де ти наразі працюєш, тільки от ім’я стоїть «Барні». Він і податкову декларацію за тебе заповнював. Вибач, я не почула, що ти там раніше казав. Не хочеш почати ще раз? Скільки ти отримав за книжку, Барні?

— Близько десяти, — відповів Барні, дивлячись їй у вічі.

Старлінг кивнула:

— На чекові вказано десять із половиною. Скільки ти отримав за інтерв’ю з «Базікалом» після втечі доктора Лектера?

— П’ятнадцять штук.

— Круто. Молодець. Сам вигадав усю ту маячню, що їм наговорив?

— Я знав, що доктор Лектер не став би заперечувати. Він би в мені розчарувався, якби я не поводив їх за носа.

— Він напав на ту медсестру ще до того, як ти прийшов у Державну балтиморську?

— Так.

— Йому вибили плече.

— Здається.

— Йому зробили рентген?

— Мабуть.

— Мені потрібен знімок.

— Гм-м-м-м.

— Я з’ясувала, що автографи Лектера поділяються на дві категорії: одні написані чорнилом і зроблені до ув’язнення, а другі — крейдяним олівцем чи м’яким фломастером, уже в лікарні. Олівець коштує дорожче, але, гадаю, ти це вже знаєш. Барні, я вважаю, що ти маєш усі ті речі й хочеш потроху, роками розпродавати їх колекціонерам автографів.

Барні стенув плечима й нічого не відповів.

— Я вважаю, що ти чекаєш, поки Лектер знову буде в моді. Чого ти хочеш, Барні?