— А може, ти їм просто більше не потрібен, Франкліне. З тобою щось не так? У тебе якась вавка на тілі чи інша гидота? Може, у тебе шкіра затемна, щоб вони тебе любили?

Франклін підняв сорочку й поглянув на свій маленький коричневий живіт. Похитав головою. Він плакав.

— Ти знаєш, що станеться з кицею? Як звати кицю?

— Кицька-Муркицька, так і звем.

— Ти знаєш, що станеться з Кицькою-Муркицькою? Поліцейські заберуть Муркицьку в притулок, і там лікар зробить їй укол. Тобі робили уколи в дитсадочку? Лікар робив тобі укол? Блискучою голкою? Вони зроблять Муркиці укол. Вона так перелякається, коли побачить голку. Лікар проштрикне її голкою, Киці-Муркиці болітиме, а тоді вона помре.

Франклін схопився за край сорочки й підняв до обличчя. Засунув у рот великий палець, як не робив уже рік відтоді, як його попросила про це мама.

— Ходи сюди, — сказав голос із темряви. — Ходи сюди, і я розповім, як уберегти Кицьку-Муркицьку від уколу. Ти хочеш, аби Муркиці зробили укол, Франкліне? Ні? То йди сюди, Франкліне.

Франклін повільно пішов у темряву. З очей хлопчика струменіли сльози, він смоктав великий палець. Коли він опинився за шість футів[32] від ліжка, Мейсон дмухнув у свою губну гармоніку, і світло ввімкнулося.

Від природженої сміливості, чи від бажання допомогти Киці-Муркиці, чи від приреченого усвідомлення, що йому нема куди тікати, Франклін навіть не здригнувся. Не побіг геть. Стояв на своєму місці й дивився Мейсонові в обличчя.

Мейсон насупив би брови, якби їх мав, аби висловити невдоволення таким результатом.

— Ти зможеш урятувати Кицьку-Муркицьку від уколу, якщо сам згодуєш Муркиці щурячу отруту, — сказав Мейсон.

Шипляча «щ» загубилася, але Франклін усе зрозумів.

— Ти зла стара бяка, — відповів Франклін. — Ще й потворна.

Він розвернувся й вийшов із кімнати — повз ванну зі скрученими шлангами, назад в ігрову.

Мейсон стежив за ним на моніторі.

Медбрат глянув на хлопчика, уважно роздивився його, удаючи, що читає «Vogue».

Франклін більше не зважав на іграшки. Він відійшов подалі й усівся під жирафою, обличчям до стіни. Ось і все, що він міг удіяти, аби не смоктати великого пальця.

Корделл терпляче виглядав сльози. Коли медбрат побачив, як здригнулися дитячі плечі, то підійшов до хлопчика й ніжно витер сльози клаптиком стерильної тканини. А тоді поклав мокрий клаптик у Мейсонів бокал для мартіні, що охолоджувався в холодильнику ігрової поруч із апельсиновим соком і колою.