Перші кілька днів після вбивства Пол Крендлер то западав у нудьгу, то відчував, як у ньому прокидається страх. Він домовився, аби йому доповідали безпосередньо з місцевого офісу ФБР у штаті Меріленд.

Він не сильно переймався тим, що Мейсоновій бухгалтерії влаштують аудиторську перевірку, бо слід грошового переказу, що надійшов від Мейсона на його закодований рахунок, губився десь на Кайманових Островах і простежити подальший його шлях було майже неможливо. Мейсон помер, і Крендлер лишився з великими планами й без покровителя. Марґо Верджер знала про гроші, а ще знала, що він порушив правила безпеки, які стосуються справи доктора Лектера. Марґо мала тримати рот на замку.

Його хвилював монітор від автомобільного маячка. Він узяв його з Інженерного корпусу в Куантіко, не розписавшись, але в журналі відвідувачів за ту дату його підпис був.

Доктор Демлінг і той великий медбрат, Барні, бачили його на фермі «Мускусний щур», але тільки як офіційного представника міністерства, що обговорював пошук Ганнібала Лектера з Мейсоном Верджером.

Загальне полегшення прийшло на четвертий вечір після вбивств, коли Марґо Верджер змогла представити слідчим шерифа повідомлення, щойно записане на автовідповідач.

Зачудовані поліцейські стояли в її спальні, витріщалися на ліжко, яке Марґо ділила з Джуді, і слухали голос ворога. Доктор Лектер вихвалявся смертю Мейсона й запевняв Марґо, що вона була надзвичайно болісною і тривалою. Марґо схлипувала в долоню, а Джуді обіймала її. Зрештою Френкс вивів її з кімнати зі словами:

— Не треба вам іще раз це слухати.

За настановою Крендлера, плівку з автовідповідача доправили у Вашингтон, й експертиза голосу показала, що говорив саме доктор Лектер.

Але найбільше полегшення до Крендлера прийшло з телефонним дзвінком того ж вечора четвертого дня.

Співрозмовником виявився не хто інший, як представник у Палаті представників США від штату Іллінойс Партон Веллмор.

До цього Крендлер усього кілька разів спілкувався с конгресменом, але пізнав його голос за телевізійними виступами. Сам факт, що зателефонував Веллмор, уже підбадьорював. Він був членом юридичного комітету Палати представників США і видатним страхопудом. Він би обминав Крендлера десятою дорогою, якби на помічникові горіла шапка.

— Містере Крендлер, я знаю, що ви були добре знайомі з Мейсоном Верджером.

— Так, сер.

— Це, чорт забирай, безчинство. Той садист і сучий син зруйнував Мейсонові життя, понівечив, а потім повернувся й убив. Не знаю, чи вам про це відомо, але в цій трагедії загинув один із моїх підлеглих. Джонні Мольї довгі роки служив народу Іллінойсу в правоохоронних органах.

— Ні, сер, не було відомо. Мої співчуття.

— Я до того, Крендлере, що треба рухатися далі. Філантропічна спадщина Верджерів і їхній живий інтерес до суспільно-політичних справ не мусять згаснути. Це важливіше, ніж смерть одного чоловіка. Я поспілкувався зі слідчими з двадцять сьомого відділку і з людьми Верджерів. А Марґо Верджер повідомила мене про вашу зацікавленість у державній службі. Надзвичайна жінка. Має практичну жилку. Дуже скоро ми зберемось у неформальних, спокійних умовах і поговоримо про те, чим займемося наступного листопада. Приєднуйтесь до нашої команди. Як гадаєте, зможете прийти на зустріч?

— Так, конгресмене. Неодмінно.

— Про подробиці вас поінформує Марґо, зателефонує за кілька днів.

Крендлер поклав слухавку, на нього наринула хвиля полегшення.