Розділ 91

Старлінг прокинулась у свіжому півмороку й на якомусь інстинктивному рівні відчула, що перебуває десь біля моря. Вона трохи посунулась у ліжку. Відчула глибоко в усьому тілі біль, а тоді знову впала в непритомність. Коли вона прокинулася наступного разу, до неї говорив тихий голос, пропонував гарячий напій. Вона відпила з чашки, і смак нагадав їй трав’яний чай, що бабця Мепп надсилала онуці.

Знову день, знову вечір, у будинку пахне свіжими квітами, одного разу вона відчула легкий укол голки. Наче грім і тріск далеких феєрверків, на горизонті зринали рештки болю й страху, проте неблизько, ген-ген. Вона була в саду ока циклону.

— Прокидаємось. Прокидаємось у спокої. Прокидаємось у затишній кімнаті, — сказав голос.

Вона чула тиху камерну музику. Почувалася дуже чистою, шкіра пахла м’ятою, якоюсь маззю, що глибоко й приємно зігрівала.

Старлінг широко розплющила очі.

Доктор Лектер стояв трохи віддалік, геть непорушно — так само він стояв у своїй камері, коли Старлінг уперше з ним зустрілася. Тепер ми вже звикли бачити його на волі.

Не вражає той факт, що він перебуває в одному приміщенні з іншим смертним.

— Доброго вечора, Кларіс.

— Доброго вечора, докторе Лектер, — відповіла вона автоматично, не уявляючи, котра година.

— Якщо відчуватимеш дискомфорт, то це просто синці, які ти набила, коли впала. З тобою все буде гаразд. Тільки хочу де в чому пересвідчитися, чи не могла б ти подивитися на світло?

Він наблизився до неї з маленьким ліхтариком у руці. Від доктора Лектера пахло свіжим сукном.

Вона силкувалася не заплющувати очей, поки він роздивлявся її зіниці, а тоді знову відійшов від ліжка.

— Дякую. Тут є дуже зручна ванна кімната, ось там. Не хочеш розім’яти ноги? Капці стоять біля ліжка. Перепрошую, але мені довелося позичити твої черевики.