Я видобув з кишені «аварійні» гроші, які дав мені татко, бо прикинув, що оце здирництво є невеликою ціною за те, щоби знайти жінку, заради зустрічі з якою я перетнув Атлантичний океан.

Тож із крамниці я вийшов у нових гумових чоботях — таких великих, що пречудово увібрався в них разом із кросівками, і таких важких, що я насилу встигав за моїм буркотливим гідом.

— То ти ходиш до школи на острові? — спитав я Ділана, намагаючись не відстати від нього. Мені справді було цікаво — як тут живеться моїм одноліткам?

Хлопець промимрив назву міста на найбільшому острові, тобто у Великій Британії.

— Невже ти щодня добираєшся до школи поромом — годину туди й годину назад?

— Еге ж.

Отак розмова тривала й далі. На мої подальші спроби зав’язати розмову Ділан відповідав словами, в яких було ще менше складів, тобто не відповідав взагалі. Зрештою я здався і мовчки пішов слідком. На виході з міста ми наштовхнулися на його приятеля — у сліпуче-жовтому спортивному костюмі та з ланцюгами з фальшивого золота. Навіть якби він начепив скафандр астронавта, то, напевне, і тоді його вигляд не видавався б таким недоречним для Кернгольму. Він по-приятельськи стусонув Ділана в плече кулаком і назвався Хробаком.

— Хробак?

— Це його сценічне псевдо, — пояснив Ділан.

— Ми — найпотрясніший дует реперів на всьому острові, — сказав Хробак. — Я — Емсі Хробак, а він — Рибний Хірург, відомий також як Емсі Мерзотник Ділан, а ще як Емсі Брудний Бізнес — кернгольмський король біт-боксинґу. Може, продемонструємо цьому янкі, як ми виступаємо, Мерзотнику Ді?

На обличчі Ділана з’явилося роздратування.

— Що, саме тепер?

— Покажи-но йому ритм нової доби, синку!

Ділан підкотив очі, але зробив, як його просили. Спершу мені здалося, що він подавився власним язиком, однак виявилося, що його вибуховий кашель має особливий ритм — пу-пу-ча! Пу-пу-пу-ча! І під цей ритм Хробак «гнав» свій реп:

Люблю я подуріти у «Норі» в суботу,