Того дня ми працювали до ночі. Складали протокол тангатопдинської справи. Джура диктував, а я записував. Згодом ми так і працювали. Щоправда, він і сам непогано писав, але чи то йому набридла писанина, чи, може, вважав, що мій почерк кращий, в усякому разі, відтоді упорядкування документації лягло на мої плечі.

А в Тангатопди ось що сталося: басмачі наскочили на кишлак уже смеркома. Усіх, хто був удома, зігнали на майдан посеред кишлаку і пов"язали. А щоб не закидали, що вони жорстокі й бездушні, повиносили з домівок матерям колиски-бешики з немовлятами. По тому знов пішли по оселях — забирали все, що в око впаде. Пограбоване добро нав"ючили на коней і поїхали, захопивши з собою двох дівчат та вісьмох хлопців. З худоби на весь кишлак нічого не лишили. Навіть чиюсь заслаблу корову, що не могла ходити, зарізали й тушу поклали на коней.

Звістка про цей напад надійшла в Алмалик вранці наступного дня. Джура і кілька міліціонерів негайно рушили в неблизьку дорогу і опівдні добулися до Тангатопди. Люди все ще сиділи на майдані, просто на землі прив"язані одне до одного. Від"їжджаючи з кишлаку, басмачі наказали: «Сидіть і не ворушіться!» І бідолашні люди сиділи, боячись поворухнутись. Аж тепер, побачивши міліцію, зняли галас, жінки вдарилися в плач, чоловіки заходилися розтинати пута, якими були пов"язані. З"ясувалося, що напад вчинили джигіти курбаші Худайберди.

— З усіх басмачів вони найскаженніші! — пояснив Джура. — Худайберди не милує нікого, ладен мститися на кожному стрічному за втрачені маєтки, за свого батька.

— А хто його батько?

— Махкамбаєм звали. Старий мав чималий табун коней. Кажуть, нещодавно помер. Не знаю, правда то чи брехня.

І от саме того дня, вже надвечір, Джура побачив у Тангатопди Ураза. А поруч із ним чоловіка, дуже схожого на шевця Натана. Чого Ураз приходив у кишлак, важко сказати.

— Вороний у нього — що той аероплан. Досить Уразові скочити в сідло — шукай вітра в полі, ніхто не наздожене. Того дня він теж був на своєму коні. Тричі вже вислизав Ураз із моїх рук. Та цього разу не втече.

Джура проказав ці слова дуже спокійно. І за тим спокоєм крилися незламна рішучість і певність. Він взагалі не любив говорити багато й пишномовно, і кожну свою думку вмів висловити коротко і просто. Я від першого дня був зачарований цим його вмінням. А згодом ще багато чого навчився в нього і на все життя полюбив цю людину. Хоч би де я був, хоч би що говорив, перед очима в мене раз у раз виникає його спокійне обличчя, і я чую його розважливу мову. Я дуже хочу бути схожим на нього, навіть говорити так, як він.

Того разу я лишився ночувати в Джури. Він мешкав в одній з кімнат великого, з верандою і просторим подвір"ям будинку, конфіскованого в якогось багатія і відданого алмаликській міліції. Кімната була порожня: крім залізного ліжка, в ній не було нічого. Джура постелився долі, а мені відступив своє ліжко. Я не погоджувався, та Джура і слухати не хотів.

— Лягай, лягай. Завтра ще одне ліжко поставимо. Тут і житимеш.

Заперечувати було марно. Я ліг, але довго не міг заснути. Встав і розчинив вікно, виглянув надвір. Стояла тиха осіння ніч. На темному, бездонно високому небі, мов далекі пломінчики каганця, поблимували де-не-де зорі. І більше нічого не було ані видно, ані чутно. Алмалик поринув у глибокий сон, наче все довкола затопила безшелесна вода. Джура як ліг, так одразу й заснув. Пережиті роки вже полишили свої безжальні знаки на його сухорлявому обличчі, що було зараз спокійне і безтурботне, як і ця глибока ніч. Мені здалося, що один тільки я не спав у цілому світі. Проте спокій уже оселився і в моїй душі, у моїх думках… Нове місце, нова робота більше не лякали мене, скоріше навіть вабили, і хоч моє майбутнє, як і ця безшелесна ніч, було сповнене темряви й невідомості, я був певен, що його визначатимуть події, які досі мені й не снилися.

Отак почався й скінчився мій перший день в Алмалику, що докорінно змінив моє життя, кинувши мене в обійми небезпечного і тривожного світу.