Усередині стояв аромат шкіри та воску для глянсування автомобілів. Двейн називав цей бенкет запахів афродизіаком для чоловіків, а Метті від нього зараз стало хіба що млосно. Вона зупинилася поміж сексапільних сирен: нових моделей цього року. Самі вигини й хром сяють у світлі прожекторів — чоловік душу занапастити в цьому залі може. Проведе рукою по боці кольору синій металік, задивиться надто довго на своє ж відображення в лобовому склі і починає бачити свої мрії. Бачити чоловіка, яким міг би стати, якби тільки мав одну з цих автівок.

— Місіс Первіс?

Метті розвернулася й побачила, що їй привітно махає Барт Тейєр, один із продавців її чоловіка.

— О, привіт, — мовила вона.

— Двейна шукаєте?

— Так. Де він?

— Здається, ем… — Барт кинув погляд на кабінети в дальньому кінці залу. — Я подивлюся.

— Нічого, я сама його знайду.

— Ні! Тобто, давайте краще я, гаразд? Вам треба сісти, відпочити. У вашому стані не можна забагато стояти на ногах.

Навіть смішно чути таке від Барта: у нього черево більше, ніж у неї. Метті вичавила з себе усмішку.

— Я всього лиш вагітна, Барте. Не скалічена.

— То коли великий день?

— За два тижні. Принаймні ми так думаємо — тут не вгадаєш.

— Оце точно. Мій перший син не хотів вилазити. Народився на три тижні пізніше і відтоді всюди запізнюється. — Продавець їй підморгнув. — Піду пошукаю вам Двейна.

Метті дивилася, як Барт іде до кабінетів. Трохи пройшла за ним — так, щоб побачити, як він стукає в Двейнові двері. Відповіді не було, постукав ще раз. Нарешті двері відчинилися, Двейн висунув голову і налякано здригнувся, помітивши дружину, яка замахала йому з виставкового залу.

— Можна з тобою поговорити? — гукнула вона.

Двейн вийшов із кабінету, зачинив за собою двері. Різко спитав:

— Що ти тут робиш?

Барт перевів очі з одного на іншу. Повільно почав відходити до виходу:

— Ем, Двейне, я сходжу вип’ю кави.