— Що таке?

— Як то що таке? Пан капітан мали мені сказати, для чого так інтересуються тою брудною справою... тою торговлею дівчатами?

Капітанові похололо коло серця. Чув, що Гірш помаленьку, та певною рукою вбиває йому ніж у груди. В його голові мішалося.

— Ах, се би довго оповідати...

— Пощо довго? Пощо довго? — по-свойому всмі-хаючися, цідив Гірш, не перестаючи ані на хвилю скоса позирати на капітана. — Знають пан капітан, я се пану капітанові коротко скажу.

І Гірш положив руку на капітанових плечах, а в протягу дальшої бесіди почав навіть протекціонально клепати його по плечі. На горе, зміст того балакання був такий, що капітан уже не міг встати, вхопити крісло або виломити ногу від стола і одним замахом зробити кінець Гіршевим усміхам, балаканням і всім його планам.

— Я знаю, пан капітан є добрий чоловік, службовий чоловік, гоноровий чоловік. Одним словом — благородний чоловік. Пан капітан був для мене дуже людяний і чемний, не погордував моїм товариством. Я для того пану капітанові хочу щось сказати.

І, нахиляючися зовсім аж до капітанового вуха, мовив:

— Нехай пан капітан зараз ідуть додому. Нехай пан капітан добре перешукають всі шухляди, шафки, коробки і комодки пані капітанової. І нехай пан капітан повибирають усі папери, листи, білети візитові — але то все чисто! Хіба метрики і урядові свідоцтва нехай лишаться. А тамте все нехай пан капітан завинуть у стару газету, занесуть до кухні і кинуть у огонь. Але то зараз!

Капітан сидів мов оголомшений.

— Що се значить? Чого ви хочете? — запитав мов крізь сон.

Гірш не переставав плескати його по плечі.

— Ну, адже ж пан капітан — мудрий чоловік! Що пану довго говорити! Адже ж пан знають, я є ревізор поліції і вмію трошка думати. А тут прецінь не треба великої мудрості, щоби зміркувати, що ота вдова капітанова, що займалася вербуванням дівчат, — се не хто інший, як тілько ваша жінка. А хто знає, чи та пані Шаблінська, що ми її вчора арештували, не була також і з нею в спілці? Се дуже можливе, а комісари, що перебирають папери тої пані, мусили се вже й без мене віднайти. Нехай же пан капітан квапиться! Я йду тепер на поліцію, і коли ще там без мене нічого не викрито, то вже я постараюся — з чемності для пана капітана се зроблю, бо пан капітан, певно, в тій цій поганій історії зовсім не винний, — що ревізія прийде до панства хіба аж десь надвечір або, може, аж завтра рано. Так значить — кланяюсь панові капітанові!

І, не чекаючи капітанової відповіді, Гірш ухопив капелюх і щодуху вибіг з комнати.

Капітан кільканадцять мінут сидів, як скаменілий, без думок, без вражінь. Відчував глухо, що тепер усе скінчилося, що нема вже куди далі, що ціль і інтерес життя знищені, що перед ним роззявлена бездонна, нічим не заповнена порожнеча. Відчував, що те, про що навіть не осмілився б подумати — величезна, нічим не змита віковічна ганьба впала на нього і роздавлює його на шматочки своїм тягарем. Дізнавав такого почуття, немовби був зерном, що в шалених обертасах крутиться в гирлі жорнового каменя і нараз попадає під той камінь і моментально розприскується на тисячі частинок, на порошок, на муку, а кожда з тих частинок одну малесеньку хвилину почуває ще безмірний біль, справлений насильним вирванням її з її природного зв’язку.

Та нараз прокинувся зі свойого остовпіння. Його опанувала безумна тривога. Одно-однісіньке слово держало в своїх пазурах цілу його істоту, шарпало її, кидало його в дрож і в гарячку.

— Поліція!

Задзвонив, заплатив і кинувся бігти додому. Мав тільки кількадесят кроків, та проте йому здавалося, що власне в тих кількох мінутах може там без нього статися щось нечувано страшне. Може прийти поліція, застати цілі купи обридливих паперів, — усе було тепер для нього верхом усякої страховини. Які будуть наслідки сього факту — про се не думав. Сама хвиля, коли поліція входитиме до його помешкання, що ще вчора було для нього земним раєм, сама ціль того приходу видавалась йому тепер пеклом, мукою, якої не може знести ніяка людська сила. Треба відповідно приготовитися на сю хвилю! Треба зробити, що буде можна!

І, добуваючи остатніх сил, капітан вбіг по сходах на перший поверх, швидко отворив двері і ввійшов до передпокою, а не заставши там нікого, так само швидко, зовсім з таким самим нервовим поспіхом, як в день свойого повороту з Боснії, відчинив другі двері і ввійшов до салону.