…багато молодців з корсунського полку пішло на страву для круків… — за стародавнім звичаєм козацького народу діялося так, що після кожного наступного зіткнення з ляхами та укладення угоди, яка нічого не розв’язувала, Хмельницький мусив розбиратися з своїми братами козаками — чи то, коротко говорячи — розправлятися з численними бунтами черні, отаманів та молодців, які бажали позбавити його влади. Вже в 1650 році, після Зборовської угоди, Хмельницькому довелося боротися з бунтами Нечая, Худолія та Шумейки, а в 1648 році отруїти дуже популярного предводителя простого люду, Максима Кривоноса. В 1652 році проти Хмеля збунтувався, між іншими, корсунський полковник Лукіан Мозира та миргородський Матвій Гладкий, які були розстріляні в квітні чи в травні.

Камінний Затон — в 1648 році під Камінним Затоном дійшло до зради реєстрових козаків, які перейшли на бік повстанців Хмельницького. Запоріжці скликали там Чорну Раду, на якій осудили на смерть та замордували вірних Речі Посполитій козацьких полковників, в тому і чигиринського полковника Івана Барабаша, — найвірнішого з вірних Польській Короні козака.

Не було безпечно згадувати про долю тієї Гелени… — в 1651 році Хмельницький дочекався рогів, які наставила йому… Гелена, та сама невідома з прізвища степова красуня, з якою Боглан Зенобій посварився кілька років раніше з чигиринським підстаростою Даніелем Чаплинським. На жаль, вона повністю виявилася достойною тій славній Гелені, що була винна у вибуху троянської війни, оскільки вступила в амурні зв’язки з певним козаком. Невідомо, чи припоминав він красою славетного Париса, але про нього писали, що фах у нього був цілком розумний — був він годинникарем, а при оказії — управляючим гетьманського двору. Гелена не тільки бавилася з ним в ложниці, але ж навіть вкрала з підвалів під Суботовом барильце з червоними золотими. Коли Хмельницький ніяк не міг дорахуватися його, він наказав, як подає Станіслав Ошвенцім, так довго «тиранізувати» управляючого, доки годинникар не признався не тільки до крадежі, але і до любовного зв’язку з Геленою. Дізнавшись про настільки підступну зраду, Хмельницький наказав роздягти любовників догола, зв’язати в любовній позиції і разом повісити. І не треба додавати, що після всього того гетьман часто шукав втіхи в горілці.

Іван Виговський — русифікований шляхтич, який походив з старої польської шляхетської родини, яка печаталася гербом Абданк, а в XVII сторіччі перейшла в православ’я. Від 1626 року був писарем канцелярії в Луцьку, а в 1640 році головою суду в Києві. Невідомо, з якої причини він був осуджений на смерть, з якої причини йому прийшлося втікати під опіку великого коронного гетьмана Миколая Потоцького. В 1648 році Виговський приймав участь у виправі під Жовті Води, де дістався до татарської неволі, з якої його викупили козаки за стару кобилу. Дуже скоро він вкрався в довіру до Хмельницького і зробився генеральним писарем запорізького війська. Виговський першим помітив небезпеку залежності України від Москви, а коли зробився запорізьким гетьманом, у 1658 році підписав гадяцьку угоду, в силу якої Україна повинна була становити третій елемент Речі Посполитої, поряд з Короною та Литвою. В наступних літах доля Виговського була такою ж змінною, як погода в степу. В 1659 році він розбив під Конотопом московську армію, яка бажала перекреслити гадяцьку унію і знову підпорядкувати Україну Росії, а в 1660 році йому прийшлося утікати, бо настрої козаків змінилися. В тому ж році він повернувся разом з військами Речі Посполитої, а в 1664 році його звинуватив у зраді гетьман Павло Тетеря, після чого Виговський був розстріляний.

Вашій милості, великому государеві… — листи Хмельницького до царя, які цитуються в книзі, становлять компіляцію справжніх листів козацького гетьмана, висланих і 1652 році до московського тирана з проханням прийняти Україну під владу Москви, а також декілька інших листів — в тому числі, до великого коронного гетьмана Миколая Потоцького, в яких Хмельницький іменую себе «найуниженішою підніжкою Вашої Милості». Цікаво, що коли під Корсунем він взяв Потоцького в полон, то сказав йому, що якщо гетьман не буде напиватися, зробить його у власних володіннях підстаростою. А щоб в умислах читачів не повстала думка, нібито поразка під Корсунем 26 травня 1648 року з боку козаків і татарів була великою нікчемністю, які підступно погубили лицарство з кресових станиць, тоді інформую, що, згідно з повідомленнями деяких мемуаристів, гетьман Миколай Потоцький як правдивий Христовий лицар під Корсунем був абсолютно п’яним і, не забезпечивши війська, впакував коронну армію до яру, в якому в засідці чекали козаки Кривоноса. Другого ж з гетьманів — Калиновського — жовніри не дуже хотіли слухати з причин, про які я писав вище.

Там на узбіччі долини, біля двох тополь козацьких… — це, звичайно, слова думи «Смерть козака в Кодомській долині» в варіанті, який співав Іван Стрічка.

В неділеньку святу то не орли сиві закричали… — початок думи «Плач невільників на басурманській галері», що була записана на початку ХІХ сторіччя.

Раз в неділю, дуже рано-ранесенько, Надлетіли соколи з далекої чужої сторони… — дума «Сокіл та соколя», яку співав Остап Вересай, і яку записали в 1873 році.

Даніель Чаплинський (Чаплицький) — легендарний, описаний вже Сенкевичем чигиринський підстаростій, якій відібрав у Хмельницького Суботів, багатократно насилав на нього своїх татар, майже до смерті побив сина Хмельницького, відібрав у гетьмана та пошлюбив славетну Гелену, в якій підкохувався старий козак (і яка потім наставляла йому роги з годинникарем). В «Вогнем та мечем» Сенкевич представив Чаплинського боягузом і негідником, якого Скшетуський викидає з корчми прямо до калюжі. Тим часом, після вибуху повстання Хмельницького Чаплинський вступив до коронної армії. Він був першим посланцем, який зміг вибратися в 1649 році з обложеного Збаража, і, що цікаво — навіть привів до короля бранця, якого спіймав під час своєї виправи.

Гей, видно, мушу вже без бандури гинути… — це дума «Смерть козака-бандуриста», вперше записана в 1926 році від кобзаря Дем’яна Симоненка в селі Стільно під Черніговом. Але ж думу цю він узяв з репертуару іншого кобзаря, Михайла Кравченка.

Гусари і панцерні впали до середини табору… — випадки, представлені на сторінках повісті є повністю фікційними, оскільки неможливо точно встановити, як насправді проходили козацько-польські зіткнення під Батогом. Відомо тільки, що в той день (1 червня 1652 року) мали місце бої польської кінноти з татарами, які закінчилися поразкою. По суті, опис атаки на козацький табір є описом сутички, що розігрувалася 13 червня 1638 року під Жолніном, коли козацький предводитель Остряниця втягнув в засідку військо князя Яреми. Вишневецький пробився тоді зі своїми хоругвами через декілька рядів возів, поставлених в закруті Сули. Однак, коли він кинувся в погоню за втікачами, частина козаків, що залишилася в таборі, зуміла зв’язати вози, відрізаючи військо князя від головних польських сил. Єремії Вишневецькому прийшлося тричі атакувати, ніж йому вдалося пробитися до своїх.

Тут три списи… — це, звичайно ж, польський герб Єліта, наданий, за легендою, Флоріанові Шарому на полі битви під Пловцями королем Владиславом Локєтком. За легендою, лицар був поранений трьома списами, і він лежав, тримаючись за витікаючи з живота кишки — і на пам’ять цього одержав герб зі схрещеними трьома списами.

…відразу видно, що то перстень дівки гулящої… — це польський герб Годзава, він представляє білу лілію в червоному полі. Герб походить з часів Владислава Германа.

…а тут куревська пизда… — це, звісно ж, Наленч, герб представляє білу хусту, зав’язану в коло, на червоному полі.

…три хери… — це, зрозуміло, герб Годзємба, на якому в червоному полі зображена сосна з трьома гілками та з п’ятьома коренями.

…діва на ведмеді… — це, звичайно ж, герб Равич, на якому ми можемо бачити дівчину в червоній (або ж срібній) сукні, з піднесеними руками, що сидить на чорному ведмедеві, який іде на золотому (блакитному, або ж червоному) полі.

ICR — ініціали короля Яна Казимира: Ioannes Casimirus Rex, які, однак, дуже часто читали як: Initias Calamitatis Regni — латинське речення, яке тлумачили як: початок нещасть королівства. Це мало зв’язок з фактом, що короля Яна Казимира вважали головним винуватим в нещастях Речі Посполитої.

Таборові вози швидко зайнялися вогнем… — оборону табору бід Батогом значно ускладнила пожежа, яка швидко розійшлася всередині табору. Вогонь відокремив польську кінноту Собеського від іноземної піхоти Пшиємського та Гродзицького.

Вирізай усіх… — Після Батога Хмельницький наказав вимордувати усіх бранців, що знаходилися в руках татар. Ординці не бажали на це погодитися (не треба обманюватися — ні в якій мірі з жалості над поляками та русинами, але тому, що за мертвих поляків дуже доброго викупу не було б), і тоді Богдан Зеновій викупив їх за 50 тисяч талерів, після чого наказав вимордувати. Коли татари не бажали того зробити, Хмельницький заплатив найдикішій ногайській орді за те, що та вимордує жовнірів коронної армії. Ходили також чутки, нібито козацький гетьман обіцяв віддати взамін татарам Кам’янець Подільський. Навіть диво бере, що отаман орди, Нуррадин Солтан, дозволив так обдурити себе — Кам’янець був твердинею, яку не можна було здобути, і Хмельницький точно так міг запропонувати йому Нідерланди.

Доступний матеріал історичних джерел не дозволяє точно встановити, як виглядала різня — чи то козаки з татарами протягом трьох днів вишукували бранців в татарських таборах, чи то всіх зігнали на майдан, оточили та посікли. Від XVII сторіччя залишилося декілька різних версій цієї історії, і не можна встановити, яка з них є властивою.