— Стій! Не руш! — скомандувала вона. — Ще крок у моєму напрямку й стріляю на поразку без попередження, — і Тетяна пустила кулю йому під ноги.

Біля нахаби здійнялася хмарина пилу разом з жмутками трави. Це вплинуло на його подальші наміри, тим більше, що, глянувши на Тетяну, він, здається, оцінив її зброю, бо якось спантеличено підняв брови, мовляв, он воно як непросто.

— Назад, я сказала! Вийти з двору!

Мужик слухняно позадкував, проте, опинившись за двором, знову зупинився.

— Віддай мою телицю! — закричав він.

— Оце ти нажила собі смерть, — прохрипіла зв’язана дівчина. — Він тобі ніколи не пробачить, що ти його налякала.

— Слухай, — не відходячи від вікна й пильнуючи за маневрами бандита, відповіла Тетяна, — невже ви не зрозуміли, що після вашого першого нападу тітка всі гроші з дому винесла?

— Тепер-то вже зрозуміли… — протягла дівчина розважливим тоном. — Але це не міняє справи.

— Не зрозуміла.

— Ага, от ти й прокололася, що не така крута, якою хочеш здатися! — з дурнуватими нотками хихикнула зв’язана. — Вона мусить нам відстібати бабло, яке заробляє. Тоді житиме спокійно, навіть клієнтів у неї побільшає. А в іншому разі ми від неї всіх людей розгонимо.

— Ой, тримайте мене, бо помру від кольок! — розреготалася Тетяна. — Це не я, а ви прокололися. Й дурню зрозуміло, що бабці вже давно кришуємо ми, а ви лізете на чужий город, як дурень у гарячу піч. Я просто не могла припустити, що ви такі нетямущі.

Тетяна висунулася у вікно: мужик відійшов ще далі, але очей з двору Огнєвих не спускав.

— Зараз ми вийдемо! — прокричала вона до нього. — Твоя дівчина тобі дещо пояснить. Не забувай, що ти в мене на мушці, — й ще раз вистрелила йому під ноги.

Затим допомогла полонянці встати, упевнилася, що та може просуватися малими стрибками, і з пістолетом у руці вивела її з двору. Підвела до хвіртки.

— Андрію, який непрофесіоналізм! Хто ж після цього тебе сприйматиме всерйоз? Ти ганебно прорахувався, тут місце зайняте, — сказала вона. — Вже давно. Тепер второпав? Заберешся по-доброму чи примусиш нас відстрілювати вас по одному? Тоді я почну з твоєї кралі, — і Тетяна піднесла пістолет до скроні полонянки. — Хто її тут знайде? Ти ж не підеш скаржитися.

— Відпусти її, — глухо промовив бандит.

— Е, ні. Не все так просто, — Тетяна засміялася з відчуттям власної переваги у цій ситуації. — Для порядку я зараз продірявлю їй долоньки, щоб вони до чужого не тяглися. Тебе також не ображу, якусь відмітку поставлю і відпущу обох тільки після того, як ти пообіцяєш злиняти з цієї території, — сказала Тетяна.

— Ти цього не зробиш, ти ж не самогубця, — відплигнув ще далі назад рецидивіст.

— Я, здається, дещо запропонувала. То як?

— Відпусти дівчину.