Пам"ять святих апостолів із сімдесяти Ясона і Сосипатра, і Керкири-діви, й инших з ними святих мучеників

Святий апостол Ясон був тарсянином, він перший у Тарсі залучений був до благочестя. Святий же Сосипатр-апостол був з Ахаї. Вони обидва разом після прийняття святої у Христа віри учнями стали святого апостола Павла, який і родичами своїми у Посланні до Римлян їх називає. Ясон-бо у своєму граді Тарсі єпископом поставлений був, Сосипатр же Іконійської церкви стерно прийняв, і випасали свої церкви добре, і примножили їх. Тоді вечірнього краю досягли, і на Керкирейський острів прийшли, церкву прекрасну в ім"я святого первомученика Стефана збудували, де Богові служили, багатьох залучилили до Христової віри. Донесли ж на них до Керкиліна, царя острова того, і замкнули їх у темниці, у якій сиділо семеро розбійників, їхні ж імена: Саторній, Якісхол, Фавстиян, Януарій, Марсалій, Євфрасій і Мамій. Їх же святі апостоли богонатхненною бесідою своєю привели до святої віри і з вовків овець зробили. Цар же звелів наставити казан смоли, і сірки, і воску і розварити і сімох тих новонавернених в"язнів вкинути в казан той — і померли як мученики, вінці від Господа прийняли. Повірив у Христа і сторож темничний, і відтяли йому спершу руку ліву, після того обидві ноги, тоді, коли призивав ім"я Христове, відтяли голову, і приєднався до лику святих мучеників. Святих же апостолів Ясона і Сосипатра, з темниці вивівши, цар передав князеві Карпіянові на муки. Той же, взявши їх, зв"язав міцно і в темницю знову відіслав. Таке страждання святих бачивши з палати своєї і довідавшись, що Христа ради страждають, донька царева на ім"я Керкира християнкою себе визнала, прикраси коштовні й намисто зі себе знявши, роздала убогим. Про те довідавшись, батько її сповнився печалі і намагався всіляко її від віри Христової відвернути. Не змігши, замкнув її в окремій темниці і, з великої люті, одному муринові, блуднику, на розтління віддати звелів. Коли ж мурин до дверей темниці наблизився, прибіг раптом ведмідь і, схопивши мурина, пошматував. Почувши те, донька царева, яка сиділа в темниці, мурина від ран зцілила і навчила його пізнання Христового, і християнином зробила його, і воїном Христовим, і возвав мурин велегласно: «Великий Бог християнський!» Через те мучений був без милости і помер страдницьки, постав перед Господом у лику мученицькому. Цар же звелів воїнам дровами темницю обкласти, підпалити, щоб із темницею згоріла й донька його. Коли ж це було і темниця згоріла, виявилася дівчина живою, цілою і неопалимою. Таке чудо бачивши, багато з людей повірили в Христа. Потім повісив її кат на дереві, і димом важким душив, і стрілами стріляв, допоки дух свій не передала в руки Божі. Після кончини її почав цар гонити тих, що вірили в Христа, вони ж, боячись катування царевого, повтікали на острів, що був поблизу, і поховалися. І довідався про них цар, сам поплив до того острова, хотівши їх люто мучити. Коли ж був посеред вод, Божим скараний гнівом, потонув у безодні морській, як давній фараон. А вірні люди, позбувшись його рук катівських, вдячні пісні Богу приносили. Святі ж апостоли Ясон і Сосипатр, з темниці випущені, безборонно учили народ Божого слова. Після цього настав инший цар і, довідавшись про святих апостолів, взяв їх і звелів в бочку залізну накласти смоли, сірки і воску, вельми розварити і вкинути туди святих. Коли ж це було, святі в бочці тій неопалимі залишилися, благодаттю Христовою, а з невірних, що навколо стояли, багато вогнем тим попалені були. Инші ж, бачивши те вражаюче чудо, повірили в Христа. Повірив і сам цар і, камінь на шию свою накинувши, ридав, кажучи: «Боже Ясонів і Сосипатрів, помилуй мене!». Тоді апостоли святі, зібравши всіх, що повірили, навчили їх слова істини і царя, повчивши, охрестили в ім"я Отця, і Сина, і Святого Духа й нарекли ім"я йому Севастіян. Не по довгих же днях син царевий впав у недугу і помер, апостоли ж святі, помолившись до Бога, підняли його з мертвих, й инших багато зробили чуд, і церкви разом з царем збудували прекрасні, і все добре і свято здійснили, і Христове виростили стадо, і, в старості глибокій закінчивши життя, до бажаного Христа Господа зійшли.

У той самий день страждання святих мучеників Максима, Дади і Квінтиліяна

Коли царювали Диоклитіян і Максиміян нечестиві, антипатствували Тарквиній і Ґавиній, у другий рік начальства їхнього піднявся диявольський гнів на християн. Коли-бо керували ті царі й антипат вселенною, вийшов від них наказ, що говорив так: «Хоч і знаємо, що всі ви під державою нашою благоговійно богів шануєте, проте прийняли ми турботу про добре правління усім царством: усіх, що в ці наші часи населяють краї держави Римської, просимо і переконуємо, аби до шанування богів і любови до них всіма способами й самі старалися, й инших до того приводити намагалися. Якщо ж знайдеться хтось на якомусь місці, що Христове ім"я згадуватиме, такий на себе гнів наш зрушить». Те веління чуючи, люди зійшлися, хотіли зробити те, що наказували їм, — принести богам жертви. І вітали князів своїх, кажучи: «Радости і многая літ володарям нашим, що таку опіку щодо вшанування богів мають». Говорив до них антипат Тарквиній: «Тому що таку у вас бачимо старанність, просимо вас, аби завтра ви зібралися, — і принесемо богам жертви разом. А нині спочиньте, бо здалеку прийшли, і возвеселіться з нами. Після принесення жертви кожен у свій град нехай повернеться». Коли настав ранок, зібралися всі й вчинили свято богомерзенне, жертви нечисті ідолам своїм принісши, — і відпустив їх Тарквиній. Наступного дня хтось із нечестивих ідолопоклонників прийшов до Тарквинія, сказав: «Тут є троє мужів, які вчора не захотіли вашого наказу послухати і принести богам жертви. Кажуть про себе, що поклоняються єдиному Богові, що на небесах». Через те Тарквиній зразу слуг своїх послав схопити їх. І пішли, знайшли їх на їхньому полі, що Озовія називалося, коли перебували в молитві до Бога. І, взявши, залізними веригами зв"язали і скоро привели їх у Доростол-град (обидва антипати там тоді були). Був же вечір, коли в град прийшли, і сповістили Тарквинію про взятих християн. Він же звелів воїнам пильнувати їх до ранку. Святі ж цілу ніч ту молилися, кажучи: «Господи Ісусе Христе, подай нам з небес Твою силу на допомогу, щоб змогли ми здолати супротивників наших, і своєю благодаттю сподоби нас вінці переможні прийняти». Коли ж настав день, Тарквиній із Гавинієм сиділи на судищі, звеліли християн взятих привести перед себе. І коли побачив їх, сказав Тарквиній: «Чи ці зневажають наші накази і своєї віри самовільно тримаються?» Тоді сказав до святих: «Скажіть спершу імена ваші?» Відповів святий Максим: «Я за вірою Христовою християнином є, як же і ці брати мої, за людським же звичаєм Максимом називаюся». Сказав ігемон: «Відповідав ти, виявляючи зразу, що не богам нашим служиш, а иншому комусь. Цей же, другий за тобою, як називається?» Той же сам відповів: «Дада називаюся, я теж християнин, як і перший брат наш». Сказав Тарквиній: «Третій як називається?» І відповів той: «Квінтиліян називаюся, християнином є». Магниліян же нотарій записував слова кожного. І сказав антипат Ґавиній до нотарія: «Чи ти написав імена їхні». Відповідав нотарій: «Якщо велить влада ваша, прочитаю». Сказав Ґавиній: «Прочитай». І читав нотарій, кажучи: «Імена представлених нині християн, які вони перед усіма сказали, такі: Максим, Дада, Квинтиліян». Сказав Тарквиній до святих: «Ось в руках наших життя ваше, тому, якщо хочете жити, ідіть принесіть жертву матері богів і будете її жерцями. Помре-бо жрець її і відійде до великого Дія, небесного царя, щоб служити йому там». Відповів святий Максим: «О найнечестивіший і найбезсоромніший чоловіче, чи не боїшся Господа, іменуючи богом нечистого перелюбника і його царем називаючи? Знайте, о безумні чоловіки, що Христос — Цар Небесний — про всіх дбає і все тримає у своїй долоні. І це знайте, що ми, творіння руки істинного Бога, згубного вашого наказу виконувати не будемо». Антипат же Ґавиній, прикликавши до себе Даду і Квінтиліяна, говорив їм багато пустих слів, хотівши звабити їх на своє згубне нечестя. Святі ж відповідали йому: «Ми тримаємося того, що казав брат наш Максим, бо він є католичної церкви чтець, і Божественне Письмо добре розуміє, і знає, що для нас корисне. Ти ж, бісівським зваблений безумством, не відаєш, що тобі на користь. Якщо б схотів послухати нас, побачив би світло небесне». Ґавиній з Тарквинієм промовили: «Ось якими способами переконуємо вас, радячи вам найкраще, ви ж не коритеся, але в біснуванні вашому перебуваєте». Відповів святий Максим: «Ви самі біснуєтеся, хотячи людей, що добре живуть й одному Богові скоряються, притягнути до бісівської віри. Але вже робіть з нами, що хочете робити, не відвернете нас від нашого благовір"я ніколи». Тоді Ґавиній і Тарквиній-антипати один з одним радилися, що їм робити, і звеліли відвести святих до темниці. Ті ж ішли, радіючи і розмовляючи про своє спасення. Сидячи в темниці, святі вправлялися в духовній бесіді, Максим-бо з Божественного Писання багато повчав Даду і Квінтиліяна. Тоді опівночі поснули й бачили в сонному видінні диявола, який підперезався зброєю й наступає на них. Збудившись зі сну, побачили ангела Господнього, що казав: «Не бійтеся, Бог, якому ви вручилися, прийме вас, Він недалеко й помагає вам». Тим ангельським явленням і словами його підкріпившись, мученики благословили Бога, славословлячи до ранку. Антипати ж знову сіли на судищі, привести в"язнів до себе звеліли. Коли їх привели, сказав Ґавиній: «Ось стоїте перед нами, тому нині переконуємо вас: ідіть і покладіть богам жертву і немалу честь від нас отримаєте. Якщо ж не послухаєте нас, то смерти собі винні будете, таке-бо минулої ночі боги наші в сонних видіннях нам про вас наказали». Відповіли святі мученики: «І нам Бог наш у видінні відкрив, що за ім"я Його святе перетерпимо всі муки». Сказав Тарквиній до Гавинія: «Якщо цих не віддамо на муки, ніколи не переконаємо, щоб послухали нас». Сказав Ґавиній: «Тому що самі те вибрали, самим собі провину хай запишуть». І звеліли антипати слугам, щоб зняли з мучеників одяг їхній. Коли ж їх роздягнули, сказав Ґавиній: «Зв"язавши їх, розтягніть на землі і бийте». І зразу слуги наказане виконали. Сказав же Тарквиній до слуг: «Питайте їх, чи погоджуються послухати нас і принести жертву богам. Якщо ж ні, то инші муки приготуємо для них, бо погано стратимо їх». Коли допитували святих мучеників, наче єдиними устами відповідали: «Нас укріплює Бог наш, на муки наші ми не зважаємо, не послухаємо ради вашої лукавої, не принесемо жертви бісам». Тарквиній сказав до слуг: «Вкиньте їх знову до темниці, бо час обідній». І вкинули святих. Коли ж минула сьома година, знову обидва антипати на суді сіли, святих мучеників перед собою поставили. І сказав Ґавиній: «Максиме, чи не переконався ти послухати поради нашої, щоб принести жертву богам?» Відповів Максим святий: «Ми такої ради не приймемо, але як же перед тим сказали вам, так і нині говоримо, що нікому иншому не поклонимося, лише Господу нашому Ісусу Христу з Отцем і Святим Духом». Тоді розгнівався Ґавиній, сказав до мучеників: «Якщо не хочете помудрішати й поклонитися богам, то стратимо вас, у варварські місця звелимо відвести вас і там відтяти ваші голови». Святі ж мученики сказали: «Заклинаємо вас, аби слова ваші сповнили на нас ділом». Тоді антипати звеліли відвести святих на їхнє місце і там їх обезголовити. Святі ж, прийнявши на себе смертний вирок, прославили Бога і казали, молячись: «Господи Ісусе Христе, що визволив нас від теперішнього віку цього поганого, прийми нас у спокій свій і сподоби Небесного Твого Царства». Коли так святі мученики молилися, привели їх на вищезгадане поле, що Озовія називалося, і там відтяли їм голови. І передали душі свої в руки Божі мученики святі Максим, Дада і Квінтиліян у 28-ий день квітня, коли царювали Диоклитіян і Максиміян, Тарквиній же і Ґавиній антипатствували, у нас же володарював над всіма Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава, і держава, і Царство навіки-віків. Амінь.

У той самий день святі мученики Зінон, Євсевій, Неон і Віталій на острові моря Іонійського, що називався Керкира, через святих апостолів Ясона і Сосипатра до Христової віри були приведені, Христа сміливо визнавали, після довгого биття померли від нечестивих, вогнем спалені. У той самий день пам"ять святого отця нашого Кирила, єпископа Турівського. Дивися про нього у Пролозі.

Пам"ять святих дев"яти мучеників, що в Кизику постраждали

Кизицький град є в одному з Азійських країв, що Малою Мізією називається, давній і славний, при Єлеспонті — морі, що Азію від Європи відділяє і межує з Троадою, по якій красні ноги учителя народів, божественного Павла, ходили. Прийняв насіння Божого Слова з тої ж вибраної посудини — Павла святого. Хоч і осяяний був світлом святої віри, проте спочатку небагато мав у себе християн, бо через муки вельми гнана була Христова Церква. А найгірше, коли від нечестивих царів римських, що перед Великим Константином царювали, розходилися грізні накази у всі краї, і послані жорстокі ігемони всіх, що ім"я Христове ісповідували, примушувати до ідолопоклоніння, — коли ж не корилися, різними муками і смертями карали. Тоді багато з вірних тих переховувалося, втікаючи в гори і пустелі, инші ж посеред кумирослужителів жили, приховували в собі благочесну свою в єдиного Господа віру. А ті, що більше любили Христа, Бога свого, і наслідували Його, відкрито пресвяте Його ім"я ісповідали, добровільно віддавалися в руки катів і клали за Нього свої душі. Такими в той час виявилися дев"ять доблесних мужів, у святій вірі, як гора Сіон, непорушних, які ревністю за Богом, як Ілля, горіли, імена їхні: Теогнид, Руф, Антепатр, Теостих, Артем, Магн, Теодот, Танмасій і Філимон. Вони з різних місць і країв були, у Кизику зібралися в одне, і не зважали на грізні царські накази й страх перед катами, прославляли Христа, з усілякою сміливістю проповідували Його єдиним Богом, Творцем усього і Вседержителем, нечестиве ж багатобожжя ідольське осуджували й викривали блуд еллінів, які замість Бога шанують богів, замість Творця, що все діє, поклоняються недіючому творінню ідолів, замість живого — мертвим, бездушним, замість правдивого — брехливим, замість любити премилосердного добродія вислужуються перед немилосердним катом дияволом. І переконували осліплених невірством людей, щоб, відклавши потьмареного розуму свого непроглядну пітьму, побачили істину й просвітилися світлом пізнання, повірили в єдиного істинного, що на небесах і вселенну тримає, Бога. Таку їхню відвагу бачивши, ідольські служителі схопили їх зразу, наче овець вовки, жорстоко і нелюдськи зв"язаних, як злодіїв, представили на допит градському в Кизику князеві. Стали мужні воїни Христові перед нечестивим князем, великі душею, мали серця свої вогнем любови до Бога розпалені і полум"ям сильним наслідувати Його горіли. Стали, огорнувшись у всю зброю Божу, щоб змогти противитися катові, більше ж — самому невидимому князеві пітьми і всій диявольській його силі, з ним же найбільше боротися хотіли. І різні муки і кари їм накладали, і в темницю були вкинені, і знову виводили їх і мучили, щоб відреклися Христа і принесли жертви ідолам, але Христові воїни ніяк не відступали від Господа свого, язичницьку звабу і суєтне ідолопоклоніння викривши, ганьбили й осоромили князя. Через те після різних мук голови їм відтяли, і там у землі поховані тіла їхні. Через декілька років, коли воцарився Великий Константан і хрещенням святим просвітився, припинилося гоніння, і світло благочестя засяяло по вселенній. Тоді в Кизику благовірні християни тіла святих дев"яти мучеників з-під землі вийняли і, виявивши, що нетлінні, у ковчег новий поклали, і храм на їхню честь збудували, і внесли в нього з честю коштовний той скарб. Було ж багато чуд і зцілень від святих мощів їхніх: бісів виганяли, горбатих виправляли, трясовицю зовсім виліковували. Муж один знатний водної хвороби позбувся, торкнувшись чесної раки святих. І кожен, хто якоюсь хворобою був одержимий, якщо лише торкався ковчега святах страстотерпців, зразу приймав зцілення. Через те багато люду невірного, бачивши такі зцілення хвороб від святих мощів мученицьких, наверталося до Христа, і через недовгий час мало не цілий град прийняв святу в Христа віру. І розбили ідолів й ідольські храми, а замість них храми Божі підняли. І процвіло в граді Кизицькому святе благочестя, чудами й молитвами святих дев"яти мучеників, що там спочивали. Коли ж після великого царя Константина і сина його Константа, які досить років царювали, прийняв царство нечестивий Юліян Відступник, деякі з еллінів, що залишилися в Кизику, пішли до царя, скаржилися на християн, що в граді їхньому всіх богів і храми зруйнували і жертовники поскидали. Тоді цар звелів знову богів і храми оновити, та люду християнського було багато в Кизику, тому не велів ніякого чинити насилля і кривди, боявся, щоб бунт не піднявся. Але тільки єпископа їхнього Єлевсіяприкликав, посадив у темницю і пішов на Персію. Коли ж він, окаянний, погано загинув, звільнили єпископа, і сяяв град той світлом святої віри, утверджуваний і загороджений, як стіною непорушною, великим за нього до Бога заступництвом тих святих мучеників, їхніми ж молитвами нехай і ми отримаємо зцілення хворобам нашим душевним і тілесним, благодаті і милости від Господа нашого Ісуса Христа нехай сподобимося.

Цих святих мучеників страждання ширше описане в Спириді монастиря Кизицького, який у Казанському граді, царства Великоросійського.

У той самий день пам"ять преподобного отця нашого Мемнона Чудотворця

Преподобний отець наш Мемнон з юних літ Богові себе віддав і став чистим вмістилищем Святого Духа, підкорив плоть духові, умертвив пристрасті суворим у багатьох трудах перебуванням і став монахам начальником. За рівноангельське життя своє прийняв від Бога щедрий дар чудотворення, і зцілював недуги невиліковні, і чуд багато робив. На сухому місці молитвою джерело водне вивів, у хвилях морських корабель, що терпів від бурі і тонув, явленням своїм від потоплення багато разів рятував. Коли пруги напали і всі плоди й траву губили, їх вигнав. Й иншого багато робив преславного, за те чудотворцем названий був. І багато років у постництві подвизався, і, Богові життям добродійним догодивши, відійшов, радіючи, до Господа, якого полюбив. Не лише у житті своєму, а й після переставлення чудодіяв: від гробу його давалися зцілення всіляким хворобам, й одним прикликанням імени преподобного відганяли пругів і будь-яку шкоду демонську, — прославляв угодника свого Бог, славлений у святих своїх навіки. Амінь.

У той самий день пам"ять святих мучеників Діодора і Родопіяна-диякона, які в Карійському краю, у граді Афродисії, від своїх же громадян камінням за Христа були побиті, за царювання Диоклитіяна.

Пам"ять святого апостола Якова Зеведея

Цей святий Яків, син Зеведеїв, брат же святого євангелиста Йоана Богослова, апостолом був одним із дванадцятьох, якого покликав Господь на учнівство від ловитви риби, — він разом з братом, покинувши корабель, і батька, і сіті, пішов за Ісусом на поклик Його божественний, і йшли за Ним усюди, слухаючи учення, що з пречистих уст Його виходило, і дивилися на чуда, які від Нього були, і полюбив їх Господь настільки, що одному дав прихилитися до грудей своїх, цьому ж обіцяв свою чашу, яку Сам випив. Але й вони настільки Господа свого полюбили й таку за Ним показали ревність, що вогонь з небес хотіли звести на невіруючих, аби стратити їх, і зробили б те, якби довготерпеливий Христос не заборонив їм. Цих обох і верховного апостола Петра Господь не полишав ніколи, не розповівши їм чогось, але саме їм більше від инших відкривав свої божественні тайни, як же на Тавор, коли захотів показати славу божества свого, взяв Петра, і Якова, і Йоана. Після вільних страстей, і воскресення, і вознесення Господа нашого і після прийняття Святого Духа святий апостол Яків Іспанію й инші краї пройшов, сповіщаючи Боже слово, і знову до Єрусалиму повернувся, і став для юдеїв страшним, наче грім, — насмілювався великою відвагою, учив про Христа Ісуса, що той є істинний Месія, Спаситель світу. І перемагав фарисеїв, і законовчителів із Божественного Писання, викриваючи і звинувачуючи жорстокість і невірство їхнє. Вони ж проти нездоланних слів його стати не могли, найняли золотом на нього одного філософа-волхва, на ім"я Єрмоген, щоб змагався з Яковом й осоромив учення його. Волхв цей зухвалий, не хотівши сам з Яковом розмовляти, послав учня свого на ім"я Філит, кажучи: «Не лише мене самого, але навіть мого учня не зможе Яків у суперечці здолати». Філит же розмовляв з Яковом святим, не зміг противитися премудрості Духа Святого, яка в апостолі була, наче німий, замовк, розчулився і, повернувшись до учителя-волхва, сповістив, що нездоланне учення Якова, що й чуда підтверджують. І радив учителеві, аби покинув своє учительство й захотів бути учнем Якова. Зухвалий же Єрмоген волхвуванням своїм прикликав бісів і звелів їм тримати Філита на одному місці, наче зв"язаного, щоб анітрохи не зміг порухатися. І казав: «Побачу, чи тебе Яків той визволить». Філит же послав одного таємно до апостола, сповіщаючи, що його біси Єрмогеновим волхвуванням зв"язали. Апостол же послав до нього обрусець свій, наказуючи, щоб, обрусець той взявши, сказав слова такі: «Господь звільнить закованих, Господь підводить скинених». І коли те сказав Філит, зразу звільнений від невидимих пут був: біси-бо обрусцяапостолового й сили слів вимовлених настрашилися, покинули Філита і втекли. Філит же, насміхаючись із Єрмогена, побіг до святого Якова, і від нього навчений був святої віри, й охрестився. Єрмоген же сповнився люті і гніву, закляв бісів, що служили йому, аби Якова і Філита привели до нього. І коли біси зблизилися до хатини тої, у якій Яків святий з Філитом був, зразу ангел Господній, велінням Божим, схопив бісів тих і, зв"язавши їх невидимими путами, мучив. І взивали, що чули всі, невидимі біси, мучені силою Божою, кажучи: «Якове, апостоле Христовий, змилосердися над нами, ми-бо, велінням Єрмогеновим, прийшли, щоб зв"язати тебе і Філита. І ось нині самі міцно зв"язані й люто мучені». Святий же Яків сказав: «Ангел Божий, який зв"язав вас, нехай звільнить вас, і йдіть приведіть до мене сюди Єрмогена без всілякої шкоди». І зразу біси були розв"язані, побігли до Єрмогена і, схопивши його, в мить ока поставили зв"язаного і просили апостола, щоб дозволив їм за свої образи помститися на Єрмогені. Апостол же спитав бісів, чому не зв"язали Філита, як же їм наказано було від Єрмогена. Відповідали біси: «Ми навіть мухи з дому твого зрушити не можемо». І сказав апостол до Філита: «Господь наш звелів добром віддавати за зло, тому звільни Єрмогена і вільним зроби його від бісів». І було так. Сказав апостол до Єрмогена, від пут бісівських звільненому: «Господь наш не хоче мати невільних слуг, що з примусу для Нього працюють, але — з вільної волі, тому йди, куди хочеш». І сказав Єрмоген: «Коли вийду з дому твого, зразу мене вб"ють біси, знаю-бо, наскільки лютий гнів їхній, і неможливо мені їх уникнути, якщо ти не захистиш мене». Тоді апостол дав йому в руки палицю свою, яку в дорозі використовував. Єрмоген же ішов з палицею тою в дім свій, ніякого ж не мав від бісів наслання і страху, і пізнав силу Христову, неміч бісівську побачив — зібрав усі книги волхвування свого й приніс їх до Якова святого і, припадаючи до ніг його, взивав: «Рабе правдивий правдивого Бога, що витягаєш душі людські з погибелі, помилуй мене і прийми ворога свого в учні». Навчився Єрмоген святої віри, прийняв хрещення, і книги ворожбитські велінням апостоловим попалив, і був служителем Христовим, і чуда ім"ям Христовим робив.