— І адресу нашу знаєш?
— Аякже!
Прощаючись, Іринка поцілувала Юлія в щоку і з вікна вагона махала саме йому.
Ніжно світилися вогники у вечірньому присмерку перону.
Гомін, гучні повідомлення.
Спокійна впевненість: він ні про що не шкодуватиме. Ніколи.
Наступного дня Шульга купив великого блакитного зайця й відправив цю іграшку поштою за кордон, сподіваючись, що дитина одержить її відразу по приїзді.
Блакитного зайця Іринка бачила в дитячому садочку й хотіла саме такого, але батькам завжди було не до неї: розлучення, хвороба, похорон, переїзд. Найкращі подарунки вона, мабуть, і надалі отримуватиме від чужого дядька, який був другом її тата. Найкращим. І якщо знадобиться допомога, вона згадає саме його. Як найвірнішого, найнеобхіднішого друга, що іноді називає дрібнички геніальними.
Як тато колись.
32
Талка не плакала.
Сиділа на піску, обхопивши коліна руками, й дивилась, як мерехтіли водяні жмурки. Думала.
Хто б міг передбачити, що Гайнелій так зміниться? Його жорстокість перейшла всі межі, а хіба ж вона в чомусь винна? Споконвіку коси обрізали дівчатам-повіям, а Талка була заміжня. Люди несміливо намагались нагадати про звичай, але Гайнелій, тримаючи її за волосся так, що шия болісно вигиналась, вихопив меч. Лице перекошене, очі божевільні. Злякалась, що зараз уб’є, несамовито закричала. Відрубав тільки косу — і кинув в обличчя.
І одвернувся, й пішов… Весь у золоті, навіть кінь розцяцькований, де тільки можна, почувався великим свавільним царем, і гонор переміг усі інші почуття. І кохання теж.
Не схотів і розмовляти, волоком витяг з намету — на ганьбу, на осуд…
Після того в неї усередині все закам’яніло. Залишила зрізану косу поблизу капища, повісила на соснову гілку — під золоте зображення Сонця покласти побоялась. Бог і звіддалік помітить.
Цього разу кочовики отаборилися неподалік поселення орачів, відтіснивши їх від багатого пасовиська. Ті не опиралися, заклопотані відновленням своїх хатин, які зруйнував землетрус.
У селі співали півні. Сіла верхи, натягла узду… Помчала, не думаючи — куди. Аби подалі…
Біля ріки запізно осадила коня й упала разом з ним з високого урвища. Кінь зламав шию, а вона тільки трохи забилась. Звільнила придавлену ногу, підвелася, обтрусила від мілкого річного піску одяг, чомусь дивуючись, що він цілий, не порвався.
Всередині ворухнулось. Думала, що втратить дитя, але воно втрималося, затихло.