Небо навколо Ніжина майже щоночі спалахувало червоними загравами. Вітер доносив грозові громи. Петро Іванович Батюк, батько Якова, довго простоював на подвір"ї, прислухався. То не громи гуркотіли — партизанські загони, що ходили від Бахмача до берегів Дніпра, заводили в темряві грізну музику, спопеляючи мости, перекидаючи ешелони, громлячи гнізда окупантів.

Петро Іванович вдоволено ловив вухом ці далекі звуки і весь насторожувався, як тільки скрипне в сусіда хвіртка або почуються в темряві чужі голоси. Ті ж хлопці та дівчатка, котрі в дні мирного життя весело юрмилися в Батюків, співали пісень і затівали спірки про нові кінофільми, тепер збиралися в квартирі на вулиці Рози Люксембург таємно, вирішували якісь свої, тільки їм відомі діла. В такі години старий Батюк звично займав свій «пост» біля паркана і залишався на сторожі, аж доки не згасав у кімнаті за затуленими вікнами бликунець. Ні про що не розпитував молодих, бо розумів: друзі сина та доньки не жартують; якщо Яків у них за старшого, то їхня таємна робота потрібна людям, Радянській владі, яка — Петро Іванович не сумнівався — рано чи пізно повернеться в місто. Старий як міг підсобляв молоді. Знадобилася їм друкарська машинка — роздобув. Удвох з Яковом обладнали схованку в повітці, радіоприймач поставили там, антену непомітно для ока попід дахом на горище вивели. Все, що мав у хаті — хліба окраєць, миску картоплі чи огірків квашених, — наказував дружині виставляти на стіл, як тільки приходили до Якова та Жені гості й засиджувалися допізна. Не все знав старий, та багато про що догадувався. Однак не підозрював він, що між нічними загравами та появою в його домі отих хлопців і дівчат існує прямий і тісний зв"язок. Існує вже давно, з того часу, як повернувся Яків з полотняною торбою через плече з кількаденних мандрів по селах та хуторах.

Люди, котрих доводилося бачити в своїй квартирі старому Батюку, складали лише невелику частку підпільної організації, яку очолював його син. Яків Батюк залучив до активної боротьби проти гітлерівців багатьох патріотів. Поліцаї не встигали здирати зі стін та парканів десятки листівок. Підпільники виряджали з міста в партизанські ліси радянських бійців та командирів, які потрапили в полон та в оточення. З Ніжина на партизанські бази підводами вивозили роздобуті підпільниками гвинтівки, гранати, патрони, підібрані в покинутих окопах і траншеях снаряди, авіабомби. Із розташованого під містом підсобного господарства німецької комендатури Михайло Колодій із групою підпільників вивіз уночі до партизанів кілька десятків відгодованих свиней. У ліс відправляли одяг, білизну, печений хліб, мішечки з дорогоцінною сіллю, яку пучками виносили з німецьких їдалень, з квартир, де мешкали гітлерівські солдати та офіцери. Навіть шапки шили в місті для партизанів. У лікарні та амбулаторії, де працювали Фанасій Афонін та Володимир Нечай-Гумен, накопичувалися медикаменти. «Перекачували» їх туди здебільшого з німецького госпіталю за допомогою Віри Смоленчук, дружини політрука, яка влаштувалася в госпіталь прибиральницею. Далі медикаменти потрапляли до Олександра Богдана в аптеку № 2, куди добре знали дорогу партизанські зв"язкові.

Але, крім усіх цих турбот, Яків і його товариші взяли на себе ще одну нелегку ношу. Вона й була тим головним, на що натякнув сліпий юрист при зустрічі з посланцем партизанського штабу капітаном Коноваловим. Для виконання цього головного Батюк залучив найсміливіших. Сестра Женя, Рая Ороховатська, Микола Кузьменко, Віктор Нелеп ішли тепер щоденно туди, де найчастіше чулася німецька мова, відвідували закутки міста, більше ніж інші заповнені ворожими солдатами, машинами. Особлива увага приділялася залізничній станції. Таке ж завдання виконував і Микола Фісюн, який працював провідником вагонів, але поле його діяльності поширювалося від Ніжина до Дарниці й далі за Дніпро, до Києва з його потужним залізничним вузлом. Люди Батюка тримали під наглядом залізницю і на інших напрямках — Бахмацькому, Чернігівському.

Ця діяльність організації зберігалася в найсуворішій таємниці. Тому що робота, доручена Батюком вузькому колу друзів, сягала далеко за межі Ніжина і навіть Чернігівщини.

Спершу розвідувальні дані, що їх передавав Батюк з рук у руки партизанським зв"язковим, служили допоміжним матеріалом при розробці операцій народними месниками. Відомості про наближення до міста каральних частин, їх чисельність і боєздатність, дані про формування підрозділів з поліції та жандармерії надавали можливість партизанському командуванню вчасно маневрувати, пересувати загони, виводити їх з-під удару або ж, розрахувавши сили, самим атакувати гітлерівців.

Пізніше, коли у партизанів з"єднання «За Батьківщину!», з якими найчастіше вступав у зв"язок Батюк, з"явилися радіостанції, підпільники отримали нове важливе завдання. Десь у лісах поміж Десною й Прип"яттю в тилу ворога приземлилися радянські парашутисти. Очолював їх полковник Кім. То були розвідники Генштабу Червоної Армії. Зустрівшись із партизанами, вони одну свою рацію перекинули ближче до Ніжина, і звідти в ефір линув потік шифрограм, Радіостанцію, що працювала під прикриттям партизанів, забезпечували розвідувальними матеріалами підпільники Якова Батюка. Відомості про ворога надходили у фронтові штаби. Яків добився того, в чому йому не міг допомогти змучений безсонними ночами воєнком.