— Ще раз прийміть мої вибачення, пані, — мовив Ленґдон. — Я й досі намагаюся отямитися і збагнути, що насправді сталося. Особа, яка запевняє, що захопила Пітера Соломона, обманом змусила мене приїхати сюди сьогодні увечері. — 3 цими словами він витягнув зі своєї куртки факс. — Ось що цей чоловік надіслав мені вранці. Я записав названий ним номер літака, тож, може, ви зв’яжетеся з Федеральним управлінням цивільної авіації і спробуєте...

Сато різко викинула вперед свою тендітну руку і вихопила у Ленґдона аркуш із факсом. А потім засунула до кишені, навіть не поглянувши на нього.

— Професоре, цим розслідуванням займаюся я, тому, доки ви не почнете розповідати мені те, що я хочу знати, раджу вам мовчати, поки я вас не спитаю.

Після цього вона різко обернулася до начальника поліції.

— Шефе Андерсон, — гаркнула Сато, наблизившись до нього мало не впритул і пронизуючи поліцейського своїми маленькими чорними очицями. — Постарайтеся, будь ласка, розповісти мені, що за чортівня тут коїться? Охоронець на східному вході повідомив, що ви знайшли на підлозі людську руку. Це правда?

Андерсон відійшов убік, даючи директорові ВБ змогу побачити предмет посеред підлоги.

— Так, пані. Це сталося кілька хвилин тому.

Сато поглянула на руку так, неначе то була якась одежина, кинута в недоречному місці.

— Однак ви не сказали мені нічого про неї, коли я телефонувала.

— Я... я гадав, що ви вже знаєте.

— Не брешіть.

Андерсон не витримав її погляду й опустив очі, але впевненим голосом відказав:

— Пані, ситуація під контролем.

— А я маю сумнів, — так само впевнено зауважила Сато.

— Група слідчих уже в дорозі. Той, хто це зробив, міг лишити відбитки пальців.

Сато скорчила скептичну гримасу.

— Гадаю, що той, хто виявився достатньо розумним, щоб пройти ваш контрольно-пропускний пункт з людською рукою, є не менш розумним, щоб не залишити тут своїх відбитків.

— Можливо, й так, але мій обов’язок — розслідувати цей інцидент.

— Наразі я звільняю вас від цього обов’язку. І перебираю його на себе.

Андерсон заціпенів.